Піза — місто з падаючою вежею.
Піза — місто що поєднує античну спадщину, середньовічну славу та архітектурні дива. Піза знаходиться у італійському регіоні Тоскана, на правому березі річки Арно, за 10 км від Лігурійського моря, що робило її ідеальним портом в усі епохи.
Піза ймовірно, виникла як поселення етрусків — загадкового народу, що передував римлянам. У І ст. до н.е. Піза стала римською колонією. У VII–IX ст. Піза мала власний військовий флот і активно брала участь у боротьбі з сарацинами (арабськими піратами).
Золотий вік Пізи — XI–XIII ст. Місто стало однією з чотирьох великих морських республік Італії (разом з Генуєю, Венецією та Амальфі). Піза контролювала торгівлю в Тірренському морі, мала колонії в Середземномор’ї і навіть брала участь у хрестових походах.
Саме в цей період збудовано головні пам’ятки Пізи — собор, баптистерій, кладовище Кампосанто, Площу Чудес (Piazza dei Miracoli) і знамениту Пізанську вежу. Архітектура Пізи стала унікальною — поєднання білого мармуру, аркад, колон і геометричних орнаментів.
У 1284 р. Піза зазнала поразки в морській битві при Мелорі від Генуї. Це стало початком її занепаду. У 1406 р. місто було захоплене Флоренцією, втратило незалежність і поступово перетворилося на провінційне місто.
Відродження Пізи відбулося у 1343 р., коли було засновано Пізанський університет — один із найстаріших в Італії. У 1564 році в Пізі народився Галілео Галілей. Він навчався і викладав у місцевому університеті.
Сьогодні Піза — невелике, але туристично популярне місто, відоме своєю архітектурою, університетом і легендарною вежею.
Головні пам’ятки Пізи на Площі Чудес
Пізанська вежа — архітектурна легенда
Будівництво Пізанської вежі почалося у 1173 році як дзвіниці для собору Санта Марія Ассунта майстрами Вільгельмом (Гульєльмо) з Інсбрука і Бонанно Пізано. Побудувавши перший поверх заввишки 11 метрів і два колонадні кільця, Бонанно виявив, що дзвіниця відхилилася від вертикалі на чотири сантиметри. Майстер припинив роботу і зник з міста.
Час від часу роботу з будівництва відновлювали, і до 1233 року було побудовано всього чотири поверхи. Лише через сто років після початку будівництва, в 1275 році, міська влада знайшла сміливця, який ризикнув продовжити зведення дзвіниці. У 1372 році будівництво вежі було завершено. Вона виявилася укороченою на чотири поверхи і без даху.
Висота вежі становить 56 метрів, діаметр — 15 метрів, діаметр фундаменту 19,6 метра. На вершину вежі ведуть сходи з 294 сходинок, піднявшись якими на саму гору, можна оглянути всю околицю. Всесвітньо відомий вчений Галілей використовував Пізанську вежу для своїх дослідів. З останнього її поверху він кидав різні предмети, щоб довести, що швидкість падіння не залежить від ваги тіла, що падає.
Станом на 2025 рік, нахил Пізанської вежі становить приблизно 3,9 метра, тобто 390 сантиметрів від вертикалі. Завдяки інженерним роботам, проведеним у 1990–2001 роках, вежу вдалося стабілізувати — її нахил навіть трохи зменшився. Сьогодні вона більше не продовжує нахилятися. Інженери очікують, що вежа залишиться стабільною протягом наступних 200 років.
Місцеві мешканці вірять, що вежа — це не просто архітектурна пам’ятка, а оберіг міста, який «дивиться» на ворогів і захищає Пізу.
Легенда стверджує, що вежа нахилилася не випадково, а як знак божественного втручання. Мовляв, Піза була надто гордою і багатою, і нахил став попередженням про майбутні труднощі. Вежа — як «зігнута спина» міста, що має схилитися перед вищими силами.
Існує також легенда, що архітектор Бонанно Пізано, вигнаний з міста через помилки в конструкції, прокляв вежу. Його ім’я було знайдено на саркофазі біля підніжжя вежі — ніби він повернувся, щоб спостерігати за своїм творінням навіть після смерті.
Собор Санта-Марія Ассунта
Собор Санта-Марія Ассунта — кафедральний собор, головний храм Пізанського архієпископства Католицької Церкви у Пізі. Собор є складовою архітектурного ансамблю Площі чудес, що з 1987 року оголошена пам’яткою Світової спадщини ЮНЕСКО.
Уряд Пізанської республіки у 1063 році вирішив збудувати кафедральний собор на честь перемоги Пізи над Палермо, який тоді належав сарацинам. Кошти були зібрані з десятої частини доходів від міста Палермо та данини з Балеарських островів. Будівництво собору було завершено у 1092 році.
При спорудженні собору поєднані різні стилі: елементи візантійської та мусульманської архітектури, романського стилю. Фасад прикрашений аркадами, мармуровими інкрустаціями та бронзовими дверима.
Пізанський баптистерій є найбільшим в Італії, висотою 54,8м та діаметром 34,1 м. Він є прикладом переходу від романського стилю до готики. Баптистерій збудований у 1152–1363 роках з мармуру.
Оригінальна форма баптистерію за проектом Діотісалві була відмінною від сучасної, і була натхненна Храмом Соломона та Куполом Скелі. Але після смерті архітектора, Нікола Пізано продовжив будівництво, змінивши стиль на готичний та додавши зовнішній дах у формі купола.
Кладовище Кампосанто Монументале розпочав будувати в 1278 році Джованні ді Сімоне, проте будівництво перервалося після поразки в битві при Мелорії й було завершене тільки приблизно в 1358 році.
Згідно з традицією, на цвинтарі є земля зі Святої Землі, яку, за переказами, архієпископ Убальдо де’Ланфранкі привіз зі своєї подорожі з хрестоносцями у 1203 році.
Всередині Кампосанто досі зберігаються пізньоантичні саркофаги. Вони служили гробницями для пізанської знаті в Середньовіччі.
До руйнування Кампосанто під час Другої світової війни стіни були розписані фресками. Після війни їх зняли зі стін та відновили. Під шаром штукатурки було виявлено так звані синопії фресок, які були видалені зі стін і зараз їх можна побачити в Музеї Синопії. Флорентійцю Буонаміко Буффальмакко приписують найвідоміший цикл фресок, що зображує Тріумф смерті.
Архітектура Пізи — це справжній симфонічний ансамбль, де кожна споруда має свою роль у великій легенді міста. Пізанські споруди — це не просто каміння, а символи:
- Пізанська Вежа — як «випробування рівноваги»
- Баптистерій — «очищення перед входом у святе»
- Кампосанто — «місце спокою, де час зупиняється»
Піза — не просто місто з падаючою вежею, а справжній вузол історії, архітектурних курйозів і легенд.
