Феофанія. Хотівське городище. Пантелеймонівський собор.
Феофанія — історична місцевість на південній околиці Голосіївського району Києва. На мальовничих схилах Феофаніївської балки, на південно-західній околиці Києва, розташований ландшафтний парк, який вражає своїм розмаїттям рослинного світу.
Вперше Феофанія згадується у 1471 році як Лазарівщина, яка отримала свою назву від імені ченця-пасічника Лазаря, що тримав тут пасіку. Згодом хутір був названий Лазарівка.
В XVI ст. Лазарівщина належала Києво-Печерській Лаврі, потім стала власністю митрополитів київських – Петра Могили (1632–1647 рр.) і Сильвестра Косова (1647–1657 рр.), потім Софійського монастиря, а в 1776 р. була відібрана в державну казну.
Сучасна назва місцевості з 1803 року, коли тут оселився і заснував скит єпископ Феофан Шиянов, який побудував для своєї літньої резиденції архієрейський будинок і Михайлівську церкву. З благословення митрополита київського і кишинівського Гавриїла Бенулеску-Бодоні, Лазарівщина отримала свою назву на честь власника – Феофанія.
З 60-х років XIX століття Феофанія належала Михайлівському монастирю. За адміністративно-територіальним устроєм хутір входив до Хотівської волості.
У 1905 році архітекторові Євгену Єрмакову було доручено звести у Феофанії храм на честь великомученика та цілителя Пантелеймона. У 1914 році відбулось урочисте освячення нового київського храму. Велична рожево-біла споруда вражала своєю величчю, яскравим і багатим оздобленням.
До однієї з головних святинь храму належить частка мощей цілителя Пантелеймона. Прихожани вірять, що доторкнувшись до них можна зцілитися від будь-якої хвороби. Деякі з джерел в урочищі «Феофанія» вважаються цілющими.
У 1972 році урочище «Феофанія» було проголошено парком-пам’яткою, з 1992 р. воно має статус парка-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, підпорядкованого Державному заповідному господарству «Феофанія» Національної академії наук України.
На території парку зберіглася садиба академіка Палладіна (1885-1972), президента АН УРСР, засновника й директора інституту біохімії.
У кінці 1940-х — на початку 1950-х років на території Феофанії група під керівництвом академіка С. О. Лебедєва працювала над створенням першого у континентальній Європі комп’ютера з програмою, що зберігається в пам’яті — Малої електронної лічильної машини («МЕОМ»).
Перша вітчизняна обчислювальна машина, названа «малою», мала 6 тис. електронних ламп і ледве уміщалася у лівому крилі двоповерхової будівлі колишнього монастирського гуртожитку. Саме в цих благословенних місцях відбулося зародження комп’ютерів, без існування яких неможливо уявити сучасну цивілізацію.
У 1990 р. культові споруди монастиря, за сприяння НАН України, повернули церковній общині Української Православної Церкви, а згодом було створено Свято-Пантелеймонівський жіночий монастир.
Сьогодні у районі Феофанії розташовано Садово-парковий комплекс НАН України «Феофанія». Його мальовничі території вкриті зеленими насадженнями, розкидистими деревами і красивими озерами. На просторах цього парку росте неймовірна кількість різноманітних рослин. Ландшафтний парк «Феофанія» вражає своїм розмаїттям рослинного світу.
До Феофанії безпосередньо примикає приміське село Хотів та Хотівське городище скіфських часів.
Хотівське городище — кінець VII—VI/V століття до нашої ери, розташоване на високому плато у приміському селі Хотів, є найпівнічнішим відомим городищем скіфського часу.
Хотівське городище майже з усіх боків оточене долинами струмків. Уздовж його південного краю тече струмок Віта, вздовж північно-східного — струмок Стратівка, що витікає з Феофанії. Плато сягає висоти 168 м над рівнем моря. Його розмір зі сходу на захід — 960 м, а з півночі на південь — 700 м. Площа плато становить близька 31 га. Вздовж краю цієї території був споруджений вал.
Хотівське городище входить у названу за його ім’ям Хотівську локальну групу — комплекс пам’яток скіфської епохи, розташованих на Правобережжі Дніпра між річками Ірпінь та Рось. Вздовж краю плато проходить земляний вал. В давнину на валу міг бути частокіл, а при в’їздах — дерев’яні бойові башти.
У 1864 і 1887 роках про городище писав історик і краєзнавець Л. І. Похилевич. Згідно легенди, записаної ним від хотівських мешканців, у давні часи це було місто з замком, що належав якомусь князю Сіряку.
1873 року київський історик В. Б. Антонович у доповіді Історичному товариству імені Нестора-Літописця висловив думку, що Хотівське («Сіракове») городище — це давньоруське місто-фортеця Звенигород, згадане у Іпатіївському літописі.
Розкопки городища показали, що воно належить до ранньоскіфського часу, до ранньої залізної доби. Збудував його, ймовірно, народ, який Геродот називав скіфами-орачами. Припускають, що тут проходила північна межа розселення цих племен.
Хотівське городище… Пантелеймонівський собор… Феофанія… від скіфів до сучасності… 
