Такцанг-лакханг — Лігво тигриці. Бутан

Такцанг-лакханг є одним із найдивовижніших монастирів світу, він буквально висить над землею на скелі заввишки 3120 метрів. Мовою дзонг-ке назва монастиря означає «лігво тигриці» і оповите безліччю легенд та загадкових історій.

Такцанг-лакханг – мальовничий буддистський монастир, збудований над крутими скелями поруч із містом Паро і вважається найбільшим релігійним центром мініатюрного королівства в південно-східній Азії — Бутан.

Про Такцанг-лакханг часто говорять як про монастир, що «висить у хмарах», оскільки монастирські споруди зведені на уступі крутої скелі і височіють на 700 м над рівнем долини Паро. Схили скелі, на якій збудовано монастир, майже вертикальні, а зовнішні стіни монастирських будівель збудовані біля краю обриву, як би «вбудовані» в скелю.

Дивлячись на храм, що височіє в хмарах, здається, що це місце абсолютно неприступне. Дорогу до монастиря Такцанг-лакханг через скелясте плато з поетичною назвою «Сто тисяч фей» паломники долають доріжкою для мулів, яка проходить через сосновий ліс. Весь шлях до монастиря прикрашений гірляндами з моху та різнокольоровими прапорцями. Оскільки хмари часто закривають монастир, виникає відчуття величезної віддаленості від усього земного.

З появою монастиря пов’язано чимало чудових легенд.

За однією з легенд, засновником печери для медитації був індійський вчитель  буддійської Тантри — Падмасамбхава, який у VIII столітті перенісся до священної печери з Тибету, сидячи на тигриці, на яку перетворилася його дружина Єше Цог’ял. Тигриця приземлилася на ці скелі, вказавши тим самим місце для майбутнього монастиря.

Після смерті Падмасамбхава покинув Тибет у незвичайний спосіб — здійснив вознесіння на небо у своєму Тілі Світла по веселці верхи на коні. Згодом його тіло чудово повернулося в монастир і, як зараз кажуть, було замуровано в ступі зліва вгорі від вхідних сходів.

За переказами, відбиток від тіла Падмасамбхави залишився на стіні печери біля монастиря Курджі Лхакханг, де у 748 році він медитував.

Падмасамбхава— індійський вчитель буддійської тантри VIII століття, який зробив значний внесок у розвиток тибетської форми буддизму. У Бутані та Тибеті Падмасамбхава також відомий як Гуру Рінпоче  — «Коштовний Вчитель». Буддійська школа Ньїнґма шанує його як другого Будду.

За століття Такцанг-лакханг обріс численними легендами. За іншою легендою Падмасамбхава прилетів на це місце з Тибету на спині тигриці, яку він зумів приборкати. Тому це місце присвячене приборканню тигра-демона.

Легенди надали цим скелям містичний ореол святості і вплинули на масові паломництва в ці місця ще задовго до виникнення тут монастиря, в найменуванні якого також відбилися стародавні перекази.

Монастир (в його сучасному вигляді) був заснований в 1692 році при правителі (Друк Десі) Г’ялце Тензін Рабг’є, хоча печери використовувалися для медитацій з ранніх часів. Г’ялце Тензін Рабг’є вважається однією з ключових фігур у буддизмі Бутану.

Починаючи з XI століття, багато святих Тибету і знатних людей приходили в Такцанг-лакханг медитувати. Серед них був Міларепа — — вчитель тибетського буддизму, відомий йог-практик, поет, автор багатьох пісень та балад, що до сьогодні відомі у Тибеті, просвітлений.

19 квітня 1998 року в монастирі сталася велика пожежа, яка спалахнула в головній будівлі, де зберігалися цінні картини, артефакти та статуї. За 7 років Таксанг-лакханг був повністю відновлений.

Монастирські будівлі, включаючи чотири головні храми та житлові будівлі, органічно вбудовані у скелястий ландшафт. Відомо про вісім печер на території Такцанг-лакханг, чотири з них доступні. Та печера, до якої увійшов Падмасамбхава після польоту на тигриці, називається Тхол Пхук. У ній можна побувати і сьогодні, але лише один день на рік туди пускають охочих подивитися.

У печерах можна побачити десятки зображень бодхісаттв, освітлені лише мерехтливим світлом олійних ламп, священні буддійські писання, написані з використанням золотого пилу і порошку з кісток одного з лам. Ченці, які практикують буддизм Ваджраяни (державна релігія Бутану), живуть тут три роки, лише зрідка спускаючись у долину.

Усі будівлі монастиря з’єднані між собою сходами, вирубаними у скелі. Є кілька хитких дерев’яних містків, що з’єднують сходи та доріжки. На верхньому рівні храму знаходиться зображення Будди.

У кожній будівлі монастиря є балкон, з якого відкриваються чудові краєвиди, що захоплюють дух, на мальовничі околиці та долину Паро, що лежить десь унизу.

На подвір’ї монастиря знаходиться молитовний барабан, який є однією з головних святинь Такцанг-лакханг. Щоранку ченці обертають барабан, сповіщаючи про зародження нового дня.