Гетьманська столиця України – Батурин — місто сили і слави українців.

Батурин – це не просто місто на Чернігівщині, це символ української державності, козацької звитяги та культурного відродження. Його історія поєднує велич і трагедію, а легенди додають містичної аури.

У Батурині, на березі річки Сейм, розташований Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця» — перлина і духовне джерело України. Це унікальний культурно-освітній та науково-дослідний комплекс, створений у 1993 році на базі пам’яток історії, культури та природи, пов’язаних із добою Гетьманщини. У 2007 році він отримав статус національного. Його площа охоронних зон становить близько 57 га.

33 роки Батуринський заповідник поширює, збирає, зберігає, буквально дістає з попелу історичну правду про Батурин гетьманський. Сьогодні Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця» — це безцінні пам’ятки історії, архітектури, культури, археології і природи.

Перша письмова згадка про Батурин датується 1625 роком — тоді це було укріплене поселення на кордоні Чернігівського воєводства Речі Посполитої.

Існує легенда, що місто заснував польський король Стефан Баторій у 1575 році, і назва походить від його прізвища. Ця версія закріпилася в літописах, хоча історики вважають її міфом.

У 1669 році Батурин став резиденцією гетьмана Дем’яна Ігнатовича, а згодом Івана Самойловича та Івана Мазепи. За Мазепи місто перетворилося на справжній адміністративний і культурний центр: тут діяли урядові установи, розвивалася освіта, будувалися палаци й храми. Батурин називали «українським Версалем» — символом сили та європейського рівня Гетьманщини.

Після того як Іван Мазепа перейшов на бік шведського короля Карла XII, московські війська під командуванням Олександра Меншикова взяли Батурин штурмом. 2 листопада 1708 року місто було зруйноване, а близько 10–15 тисяч мешканців загинули. Ця подія увійшла в історію як Батуринська трагедія й стала символом жорстокості імперської політики щодо України.

У 1750 році Батурин знову став гетьманською столицею — цього разу за Кирила Розумовського. Він збудував величний палац у стилі класицизму, який і сьогодні є головною архітектурною перлиною міста. Батурин знову ожив як культурний центр, але після ліквідації гетьманства у 1764 році втратив політичне значення.

Сьогодні Батурин — це Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця», що включає Палац Розумовського, Цитадель Батуринської фортеці, Будинок Кочубея та музей археології. Місто стало символом відродження української пам’яті й культури, місцем паломництва для тих, хто цікавиться історією козацької держави.

До складу заповідника «Гетьманська столиця» входять:

Цитадель Батуринської фортеці — реконструйована козацька оборонна споруда, що відтворює атмосферу фортеці за часів Гетьманщини — XVII–XVIII ст.

Палац гетьмана Кирила Розумовського — унікальна пам’ятка архітектури, єдиний збережений гетьманський палац в Україні,, зведений в 1799—1803 рр. за проектом видатного архітектора Чарлза Камерона.

Будинок-музей генерального судді Василя Кочубея — єдина споруда, що вціліла під час знищення Батурина у 1708 році, рідкісний зразок цивільної архітектури доби українського бароко.

Музей археології Батурина містить сенсаційні знахідки археологічних досліджень, що розпочалися у 1995 році.

Воскресенська церква — церква-усипальниця останнього гетьмана Війська Запорізького — Кирила Розумовського.

Парк та садово-паркові ансамблі відтворюють атмосферу гетьманської столиці.

Існує легенда, що у підземеллях Батурина сховане золото гетьмана Івана Мазепи. Місцеві жителі вірять, що духи козаків охороняють Батурин і скарби Мазепи й нині.

Легенди Батурина

Легенда про «Нічний дзвін Батурина»

Кажуть, у часи гетьмана Івана Мазепи, коли Батурин був столицею й сяяв величчю, у місті стояв особливий дзвін. Його відливали майстри з різних земель, додаючи до металу срібні монети козаків, золото гетьмана та навіть уламки старих мечів. Дзвін називали «Серце Батурина». Коли дзвін лунав над містом, він ніби збирав докупи душі всіх мешканців — козаки ставали відважнішими, а люди відчували єдність і захист.

Після руйнування міста у 1708 році дзвін зник. Одні кажуть, що його сховали в підземеллях разом зі скарбами Мазепи, інші — що він розчинився у повітрі, щоб не дістатися ворогам.

За сучасними переказами, у тихі ночі біля цитаделі можна почути глухий відгомін дзвону. Люди вірять, що це «Серце Батурина» нагадує про силу єдності й закликає берегти пам’ять про гетьманську столицю.

Легенда про «Світильник Розумовського»

Коли Кирило Розумовський повернув Батурину статус гетьманської столиці, він наказав збудувати величний палац, що мав символізувати силу й відродження України. Та мало хто знає, що в його покоях з’явився особливий світильник.

Кажуть, світильник був подарунком від київських майстрів, які вклали в нього частину стародавнього вогню, запаленого ще в часи князя Володимира. Світильник мав магічну силу: коли гетьман приймав важливі рішення, він починав світитися яскравіше, ніби підказуючи правильний шлях. Якщо ж рішення могло зашкодити Україні, полум’я тьмяніло й тріпотіло, наче попередження.

Після ліквідації гетьманства у 1764 році світильник зник. Одні вважають, що його сховали в підземеллях палацу, інші — що він сам згас, аби не світити чужим володарям. Місцеві жителі кажуть, що іноді вночі у вікнах палацу можна побачити м’яке сяйво — це «Світильник Розумовського» нагадує про незгасну мрію українців про власну державність.

Батурин — перлина і духовне джерело, символ української державності, «серце козацької України».

Пам’ятник гетьману Івану Степановичу Мазепі — перший в Україні пам’ятник, що обертається. Пам’ятник являє собою голуба, що злітає, встановленого на кулі, який обрамлений рельєфами соборів і церков, побудованих за кошти гетьмана Мазепи.