Пригоди свідомості. Докази безсмертя.
Більшість сучасних учених дотримуються думки, що свідомість людини — це цифрова інформація, тобто практично така інформація, яку обробляє комп’ютер. Деякі частинки цієї інформації, такі як любов, спостереження заходу Сонця, слухання музики … здаються нам особливими в порівнянні з іншими частинками, що зберігаються в нашому мозку. Але насправді це ілюзія, тому що якісно всі частинки однакові. Наш мозок формує зовнішню реальність, обробляючи інформацію, яку одержує від органів чуття, але наші відчуття є ілюзія — лише модель дійсності, а не сама дійсність.
Наш мозок є настільки феноменальним органом, що ми навіть не здогадуємося про його неймовірні здібності, мозок — це механізм, який передусім продукує свідомість.
Смерть організму та мозку не означає смерть свідомості, людське життя не закінчується зі смертю мозку.
Американський нейрохірург Александер Ібен, розповідаючи у книзі «Доказ безсмертя» про свою подорож в інші світи в стані коми, пише: «Я зіткнувся з реальністю світу свідомості, який існував абсолютно незалежно від мого бездіяльного мозку». Ібен стверджує, що науці під силу довести, що мозок не творить свідомість, яка продовжує існувати й після нашої фізичної смерті.
Сатпрем говорив: «У смерті нашій ми матимемо той самий ступінь свідомості, який ми здобули в нашому житті. Смерть — це спокійний перехід від одного досвіду життя до іншого. Перехід, що триває доти, доки ми не розвинемося тією мірою, щоб увібрати в себе достатньо просвітлення, і тоді смерть зробить наш дух безсмертним» («Шрі Ауробіндо, або Пригода свідомості»).
Бернард Вербер у романі «Танатонавти» описав «спосіб вільної подорожі світом смерті — танатонавтику», за допомогою якого вчені осягали «карту території мертвих». У ході подорожі танатонавту розкривався сенс життя. Проходячи сім територій мертвих, людина відчувала відчуття: радості, страху, огиди, жаху, насолоди, сили, могутності. 7-а — остання територія — міграція душ через нові перетворення.
В інших світах також існують причини та наслідки, але вони знаходяться за межами нашого земного розуміння. Час і простір інших світах нерозривні. Як пише Александер Ібен,
«На відміну від земної дійсності у вищому світі події не йдуть одна за одною, а відбуваються в одному часовому просторі. Одна мить відчувається як ціле життя, і навпаки…».
Карл Прібрам, один із засновників сучасної когнітивної психології розглядав мозок як голографічну структуру. Нашу здатність швидко знаходити з величезного обсягу необхідну інформацію можна пояснити роботою мозку за принципом голограми. Станіслав Гроф стверджує, що лише голографічна модель може пояснити незвичайні феномени психіки, які спостерігаються під час змінених станів свідомості.
Якщо реальність є лише голографічна ілюзія, то не можна стверджувати, що свідомість є функція мозку. Скоріше, навпаки, свідомість створює мозок. Те, що ми називаємо дійсністю, є лише полотно, яке чекає, поки ми накреслимо на ньому будь-яку картину, яку забажаємо. Все можливо, аж до фантастичних сцен у дусі Карлоса Кастанеди у його заняттях із Доном Хуаном.
Свідомість — це не лише функція мозку, а й мандрівник крізь час і простір. Вона залишає сліди у пам’яті, культурі, символах. Кожна думка — як світловий імпульс, що не зникає, а переходить у нові форми.
Свідомість можна уявити як мандрівника. Вона переходить від біологічної форми до цифрової, від індивідуального до колективного. Вона переживає смерть як трансформацію, а не як кінець.
Безсмертя — це не лише нескінченне життя, а нескінченна пригода свідомості. Воно проявляється у зміні форм. Людина вже є безсмертною — питання лише в тому, чи усвідомить вона це.
Те, що ми називаємо «смертю», стосується лише біологічної оболонки — тіла й мозку. Але свідомість може бути чимось більшим, ніж нейронні імпульси. Енергія не зникає, а трансформується. Якщо свідомість — це особлива форма енергії чи інформації, вона може переходити в інші стани. Досвід клінічної смерті, медитацій та «пам’яті минулих життів» свідчить про те, що свідомість може виходити за межі мозку.
Свідомість можна уявити як потік, що проходить крізь різні форми:
- від біологічної до цифрової,
- від індивідуальної до колективної,
- від матеріальної до символічної.
Смерть мозку — лише зміна стану, як перехід ріки в океан.
Наша свідомість безмежна і може подолати не лише рамки фізичної оболонки, а й тимчасові та просторові закони. На думку Станіслава Грофа, людина може існувати поза своєю фізичною основою, як безмежне поле свідомості, яке долає обмеження простору та часу.
Наше життя простягається набагато далі за фізичне тіло. Одна і та ж свідомість подорожує крізь час. Всесвіт складений із рівнів, які свідомість людини може перетинати і, можливо, ми живемо зараз на інших рівнях, і навіть у інших Всесвітах. 
