Місця Cили України. Місця сили, віри, знань.
Продовження статті «Місця Cили України. Легенди і містика»
«Місце сили» – це енергетично сильне місце, яке гармонізує внутрішній світ людини. Щоб потрапити в «місця сили», багато хто їде за тридев’ять земель — у Стоунхендж, на Тибет, до пірамід у Гізі, на острів Пасхи… Але мало хто знає, що отримувати енергію від природи чи космосу можна і набагато ближче — в Україні, де є відомі своїми чудесами енергетичні зони.
Шацькі озера
Шацькі озера — група з понад 30 озер у північно-західній частині Ковельського району Волинської області, у межиріччі Прип’яті і Західного Бугу.
Шацькі озера – «місце сили» та натхнення! Зараз вони складають Шацький національний парк, а візитною карткою місцевості є найбільше з озер – Світязь. Вода в озері настільки чиста, що дно проглядається на глибині 5-8 метрів. Світязь ще і найглибше озеро в Україні, з максимальною глибиною 58 метрів. Через значних розмірів Світязя в штормову погоду на озері нерідкі хвилі метрової висоти.
Серед учених немає єдиної думки щодо походження Шацьких озер. Одні вважають, що після відступу Дніпровського льодовика понад 100 тис. років тому на Поліссі утворилося величезне водоймище. Льодовик з півночі підпирав його, не давши воді стікати вниз. Озера вважаються реліктами, тобто залишками цього гігантського водоймища.
Свого часу воду з озера Світязь використовували як антисептик через високий вміст іонів срібла та гліцерину.
Стільське городище
Понад тисячоліття тому на широких просторах українського Прикарпаття існувала країна слов’ян, відома як Велика або Біла Хорватія, про яку вперше повідомляє імператор Візантії Костянтин Багрянородний.
Стільське городище з давніх-давен було осередком великокнязівської влади Великої («Білої») Хорватії. Городище розташоване вздовж східних околиць сіл Стільсько, Дуброва та Ілів Миколаївського району Львівської області.
Стільсько було засноване у VII столітті. Орієнтовний час розквіту — IX–X ст. Наприкінці I тисячоліття нової ери на просторах Наддністров’я існувала країна слов’ян, відома як Велика або Біла Хорватія. Хорватів згадують у «Повісті минулих літ», також як учасників військового походу київського князя Олега на Візантію та 993 року у зв’язку із походом на хорватів князя київського Володимира Святославича.
Стільське городище має величезні розміри, його площа сягає 250 га, а довжина оборонних стін та валів сягала 10 км. Довкола було укріплене передмістя. 11-кілометровий водяний шлях на річці Колодниці сполучав місто із Дністром. У наш час археологи виявили на території городища залишки капищ та язичницьких храмів, зокрема, храму Сонця. Велику загадку становлять петрогліфи у одному із стародавніх святилищ.
Буша
Невелике село Буша на Вінничині, де зливаються річки Бушанка і Мурафа, недалеко від кордону з Молдовою – справжня культурна скарбниця для шанувальників археології. Тут відкрито поселення трипільської, черняхівської, скіфської, давньоруської культур.
Буша — сакральне місце слов’ян, що зберігає в собі родову пам’ять століть і тисячоліть — місце сили, віри і знань. Якби каміння могло говорити, воно б розказало багато цікавого про Бушу.
Колись ця перлина Вінниччини була одним з найбільших міст всього Поділля. А на початку нової ери тут було поселення під назвою Антаварія (назва якого походить від «анти — праслов’яни»). Найвідомішою пам’яткою Буші є залишки Скельного храму з унікальним художнім рельєфом.
В 1824 році під час земляних робіт місцевий поміщик Ромуальд Овсяний випадково виявив наскельні малюнки. Збудував біля рельєфу криту веранду, проводив літературні вечори. У 1883 році видовбаний на камені малюнок дослідив український археолог Володимир Антонович.
«Будівництво» скельного храму датується I-IV-IX століттям нашої ери. Версії про дату і причини створення малюнка суперечливі. Вчені не можуть дійти спільної думки з приводу християнського чи язичницького походження рельєфу. Підтвердженням язичницького походження пам’ятки вважають великі ніші у каменях, які могли бути жертовниками.
Тисячолітня скеля зберегла дух далеких вірувань, давню символіку, створену невідомим автором. Язичницький храм у Буші загадковий і міфічний. Кажуть, що поселення, яке розташоване в долині річок, стоїть на «місці сили». Езотерики, екстрасенси говорять про неймовірну енергетику, яку дає Бушанська земля.
Скельний монастир Лядова
Скельний монастир Лядова — чоловічий монастир, розташований на скельній терасі 90-метрової гори, що височіє над Дністром на його лівому березі, біля села Лядова Вінницькой області.
За переказом, заснований 1013 року святим Антонієм Печерським, який вертався з Афону й Царгороду до Києва. Він нібито сам собі вирубав у скелі келію, яка й досі носить його ім’я (це місце є особливо шанованим у монастирі; її зовнішній вигляд залишається незмінним протягом останнього тисячоліття).
Околиці монастиря славляться джерелами цілющої води. В пам’ять про Антонія Печерського в монастирі є «Антонієве джерело», яке століттями напувало і зцілювало паломників. Властивості цієї води порівнюють із водою з колодязя Антонія та Феодосія, який вони власноруч заклали на території Києво-Печерської лаври в XI столітті.
Лядівський скельний монастир є однією з головних святинь України, його недарма називають в народі Подільським Афоном. Сьогодні тут так само, як і тисячу років тому, неймовірне повітря, абсолютна тиша, спокій та благодать.
Немирівське городище
Немирівське скіфське городище або Великі вали — одне з найбільших міст скіфського часу, ранньої залізної доби України (ІХ — V ст. до н. е.) поміж Дністром і Дніпром. Датується 700—500 роками до н. е. Городище займає площу понад 100 га і є найбільшим городищем в Україні.
Обнесені ровом і земляним валом 9 га були безпосереднім місцем містечка. Земляні вали тут ще й дотепер подекуди сягають 7-9 м висоти, завширшки 32 м, а по периметру протяжність їх до 4,5 км. Первинна висота валів становила понад 30 метрів. По верху валів були закопані у два ряди п’ятиметрові колоди, заточені доверху.
Річка Мирка ділить городище на дві нерівні частини. Майже в центрі огородженої валом площі, на високому північному березі річки, є особливе внутрішнє укріплення — так зване замчисько.
Територія городища вперше заселена в ІІІ тис. до н. е. племенами трипільської культури. Пізніше на цих теренах з’явилися скіфи-орачі, про яких писав Геродот та слов’янські племена уличів.
Вчені встановили, що основний вал насипаний в VІ ст. до н. е. На території городища виявлено житла-землянки, де знайдено чимало виробів з глини, кістки, рогу, бронзи та заліза. На території Немирівського городища вперше на Поділлі знайдена давньогрецька кераміка, що свідчить про торгові зв’язки місцевих племен з грецькими причорноморськими містами-державами.
Немирівське городище я відвідала у травні 2001 року. Перебуваючи на валах, від яких віє сивою давниною, мимоволі посідають думки: «Яка ж сила стояла за тими людьми, котрі без досконалої техніки нагорнули ці вали? Скільки десятиліть тривала ця робота? І чи захистили ці «мури» своїх творців?».
Продовження у статті: Місця сили України. Подільські Товтри та «Український Стоунхендж».
