Санторині – прообраз Атлантиди
САНТОРИНІ…
«Тут церков більше, ніж будинків, вина більше, ніж води, слів більше, ніж людей»
Санторині — невелика група островів вулканічного походження у вигляді кільця в Егейському морі, що на півдорозі від Криту до материкової Греції. Входить в архіпелаг Кіклади. Головний острів — Тера (Тіра, Фера, Фіра), також називається за ім’ям всієї групи островів — Санторині, на ім’я його покровительки – святої Ірини. Стародавні греки називали його Тира, що означає «Земля». У давнину його називали також Стронгіла («Круглий») та Каллісте («Прекрасний»).
Дістатися сюди можна лише морем. Те, що в даний час є архіпелагом розрізнених острівців, в давнину було єдиним островом, діаметр якого становив близько 18 км. Його вінчала конусоподібна гора заввишки 1500 метрів — вулкан Санторин (зараз пік Святого Іллі, його висота 566 м).
Лагуна Санторина — це заповнений водою кратер величезного вулкана, а навколишні острови — залишки колись оточуючої кратер стіни. Санторин — все ще діючий вулкан, останнє його виверження відбулося в 1956 році, в результаті було зруйновано близько 2 тисяч будинків. Сьогодні круїзні лайнери перетинають величезну чашу все ще живого вулкана.
У центрі величезної лагуни, що простяглася на 10 км з півночі на південь і на 7 км зі сходу на захід, знаходяться два чорні острівці обгорілої лави – Палеа-Камені та Неа-Камені.
Острів Санторині покритий товстим шаром скам’янілого вулканічного попелу та пемзи. В епоху бронзи на Санторін існувала високорозвинена цивілізація, яка загинула внаслідок виверження вулкана Санторин. Ці виверження зруйнували і сам острів. Залишки цієї цивілізації поховані під товстим шаром вулканічного попелу.
У ході розкопок на острові Тіра, розпочатих у 1967 році, грецький археолог Спірідон Марінатос виявив Мінойське портове місто Акротірі. Місто-порт було зруйноване, але водночас «законсервоване» внаслідок виверження вулкана Санторин. Залишки «мінойської Помпеї» — руїни кам’яних житлових будинків та палаців ІІ тисячоліття до н.е. були поховані під шаром вулканічного попелу та пемзи завтовшки до 5,5 метрів.
Це було місто із населенням до 30 тис. чол. Будинки міста були в два-три поверхи, з опалювальною системою, яка використовувала теплі води вулканічного острова, з численними майстернями та складами. Більшість цього міста після катастрофічного виверження вулкана поринула у воду.
Виверження вулкана Санторин датується за різними оцінками 1645 р. до н.е. — 1500 до н.е. Внаслідок виверження кратер вулкана «провалився» і утворилася величезна кальдера (воронка). Після заповнення жерла вулкана водою, сталося її випаровування та величезної сили вибух, що спричинив цунамі заввишки від 100 до 200 метрів.
Внаслідок вибуху вулкана Санторин утворилася гігантська хвиля-цунамі, яка знесла на своєму шляху всі гавані і затопила великі райони Середземноморського узбережжя. Хмара попелу від вибуху вулкана сягала 200 — 1000 км. Вогненний град, що впав на землю, перетворив її на безлюдну пустелю. Від стародавньої Стронгили залишився лише видимий нині півмісяць із прямовисною скелею понад 300 метрів у західній частині.
Як встановили розкопки Маринатоса, цивілізація Криту була тісно пов’язана з культурою Кікладських островів. Судячи з археологічних і геологічних даних, виверження Санторина збігається за часом з однією з найбільших катастроф — загибеллю Крито-Мінойської цивілізації.
Відкриття професора Маринатоса дозволили вченим висловити припущення, що катастрофа, що сталася у східному Середземномор’ї, позначилася на діалогах давньогрецького філософа Платона «Тімей» і «Критій», де він описував острівну державу Атлантиду, яка загинула за загадкових обставин.
Існують версії, що до загибелі Атлантиди призвів саме вибух Санторина та занурення Тіри у води Егейського моря, а Атлантида і є острів Тіра, де була столиця Егейської цивілізації.
