Містичні замки України. Меджибізький замок

У верхів’ях річки Південний Буг, при впаданні річки Бужок, за 30 км на схід від міста Хмельницького знаходиться Меджибізький замок-фортеця. Ніби загубившись у часі, стоїть величний «Білий лебідь» — так з давніх-давен називають Меджибізький замок. Колись оборонні стіни були покриті сумішшю подрібненої цегли та вапняного розчину, тому здалеку фортеця нагадувала білого лебедя. Ця назва зберіглася й донині.

Меджибіж формою нагадує геометричну фігуру — подовжений трикутник. Замок складається з кількох окремих споруд – сам замок, Лицарська, Північна та Офіцерська вежі. У центрі замкової території стоїть церква Святого Миколая. Цікаво, що замок часто змінював свої кольори від рожевого відтінку до ідеально білого кольору. Розмір двору замку становить 130 метрів, із західного боку ширина 85 метрів, загальна площа – 0,75 га. Товщина стін у деяких місцях становить 4 метри, а висота найбільших споруд сягає 17 метрів.

Історія Меджибізького замку-фортеці бере свій початок із часів Київської Русі. Перша письмова згадка датується 1146 роком. Літописи свідчать, що з легкої руки князя Ізяслава Мстиславича, Великому князю Київському Святославу Всеволодовичу надійшли у власність 5 міст, серед яких і Меджибож. Потім його власником стає син Юрія Долгорукого — Ростислав. З 1227 року замок належав луцькому князю Ярославу Ингваровичу.

Перші давньоруські укріплення були зведені в Меджибожі ще до монгольської навали, проте 1240 року, коли містом володів князь Галицький — Данило Романович, Меджибож захопили та знищили татари. В 1362 році литовці під керівництвом князя Ольгреда здобули перемогу над татарами, в результаті Меджибож став власністю Великого королівства Литовського. На місці колишніх укріплень було споруджено фортецю.

У 1540 р. власником Меджибізького замку стає гетьман Микола Сенявський. Починається відродження Меджибожа: форпост відбудовують, зводяться високі кам’яні стіни, замок доповнюють кутовими вежами, будують палац та каплицю. Фортеця стає найпотужнішою оборонною спорудою.

Знаковим для фортеці став 1593 рік, коли Меджибожу було надано Магдебурзьке право.

Меджибізький замок у різний час займали козаки, турки, поляки, оскільки місце розташування замку було дуже вигідним як перевалочний пункт при тривалих військових походах. Через часту зміну власників, замок багато разів добудовувався, перебудовувався, зміцнювався.

В 1640 році фортеця стає притулком для Богдана Хмельницького та його козаків, які брали активну участь в українсько-польській війні. Після смерті останнього із роду Синявських, у 1730 році господарями стають Чарторийські.

Згодом Меджибізький замок втрачає своє військове значення і набуває рис замкового комплексу. Нові власники перебудували замок та внесли до вигляду елементи розкоші та вишуканості.

У 1831 році тодішній власник замку — останній власник Меджибожа Адам-Єжи Чарторийський став лідером польського ополчення, яке було придушене. У результаті майно князя було конфісковано, а сам лідер повстання виїхав до Європи.

Імператор Микола I відібрав на користь скарбниці всі маєтки князів Чарторійських у Російській імперії через участь князя Адама у польському повстанні. Меджибіж надійшов на користь Військового відомства.

За радянських часів Меджибізька фортеця часто змінювала своє призначення: від місця позбавлення волі до пожежної частини та складів. У 1950-х роках фортеця почала руйнуватися, а в наступне десятиліття варварськи було розібрано значну частину стін укріплення, камінь та цеглу використали на будівництво будівель села. І лише 1964 року фортеця почала охоронятися державою.

Знаковим у сучасній історії замку став 2001 рік, коли Меджибіж набув статусу історико-культурного заповідника. У 6 залах на території замку розміщено краєзнавчий музей.

Сьогодні Меджибізький замок є центром стародавньої середньовічної культури. Раніше щоліта тут відбувався фест «Давній Меджибіж». Тут можна було зустріти князів, лицарів, ремісників, селян… взяти участь у театралізованих виставах та турнірах.

Меджибіж та хасиди

З 1740 року протягом двадцяти років у Меджибізькому замку проживав засновник хасидського руху в іудаїзмі, раббі Ісраель Баал-Шем-Тов. Поступово Меджибож став осередком хасидизму. Помер Баал-Шем-Тов в 1760 році (5520 за єврейським календарем). Могила рабі — місце паломництва хасидів з усього світу, що знаходиться в склепі на території замку.

Перед смертю Баал-Шем-Тов сказав, що виходить через одні двері і входить до інших.

Легенди Меджибізького замку

Легенди свідчать, що Ісраель Баал-Шем-Тов був не тільки засновником хасидизму, учителем, а ще знахарем і лікарем. Він умів лікувати амулетами та заклинаннями. На смертному одрі він звернувся до своїх учнів: «Що ви виберете, коли я помру — вогонь чи воду?» Вони відповіли, що вогонь. І коли Баал-Шем-Тов помер, невідомо звідки в місті почалася пожежа: все горіло доти, доки цадика та цілителя не опустили до могили. Ось таку, за переказами, він мав магічну силу.

 

Існує легенда, що вже в молодості Ісраель воював з вовком-перевертнем, який лякав єврейських дітей, і вбив його ударом палиці під спів псалмів.

Існує легенда, що Ісраель був знайомий з отаманом розбійників Довбушем, банді якого допоміг сховатися в печері. За це Довбуш подарував Ісраелю люльку, з якою той не розлучався до кінця життя.

Одна з легенд Меджибожа розповідає, що дочка одного із власників замку захотіла влітку зимової забави — покататися на санях по снігу. Батько не розгубився і знайшов вихід із ситуації. Він наказав засипати подвір’я цукром, запряг коней і виконав побажання дочки.