Містичні місця Києва. Андріївський узвіз. Замок Річарда

Андріївський узвіз — одна з найбільш колоритних вулиць Києва, яку образно називають Київським Монмартром, знаменита вулиця художників, фотографів і туристів. Андріївський узвіз — ровесник міста, давній іміджевий бренд столиці, один з головних її міфів. Тут все ексклюзивно, таємничо і легендарно…

Андріївський узвіз відомий ще з часів Київської Русі, в різні часи він був і митницею, і лобовим місцем, і вулицею «червоних ліхтарів», і «київським Монмартром»…

Будівлі Києва зберігають в собі історію століть. Тому з часом їх охоплює атмосфера таємничості та певної містичності, як, зокрема, будинок № 15 на Андріївському узвозі — Замок Річарда.

«Замок Річарда — Левове серце» — опоетизована назва будинку № 15 на Андріївському узвозі —  спорудженого в стилі англійської готики. Названий киянами на честь англійського короля Річарда I Левове Серце, героя роману Вальтера Скотта «Айвенго».

Будинок у вигляді старовинного замку стоїть на мальовничому і складному рельєфі колишньої літописної гори Уздихальниці нижче від Андріївської церкви. Монументальні фасади будівлі оздоблено архітектурними елементами, характерними для середньовічних фортець та замків, включаючи різні типи башт, шпилі та зубці на завершеннях стін, а з лівого боку височіє велична башта з явними фортечними ознаками.

Авторство замку помилково приписували відомому архітектору Владиславу Городецькому, але хто саме є автором цього будинку, достеменно не відомо досі.

«Замок Річарда — Левове Серце» оповитий міфами та легендами, котрі перетворили історію будівлі на загадки та таємницю. Замок завжди вважали містичним місцем. З самого початку будівництва й донині про нього ходить величезна кількість легенд і переказів.

Історія створення незвичайного будинку відноситься до непростого періоду – будівельної кризи Києва 1901 року. У цей час будівництво розпочинали, як правило, фабриканти цегляних заводів або підрядники – щоб хоч якось утримати свої компанії від розорення. Одним з таких підрядників був Дмитро Орлов, який почав будівництво цього дому в 1902 році. Маючи ідею звести будівлю на крутому схилі, він придбав недорогу ділянку землі на відрозі гори Уздихальниці.

Відомо, що «Замок Річарда» будували у 1902–1904 роках за власний кошт київського купця і промисловця Дмитра Орлова. Орлов мріяв стати спадковим почесним громадянином Києва і розраховував заслужити це звання незвичайним химерним будинком в самому серці старого міста.

Будівництво призупиняли двічі: спочатку сталася пожежа, а потім міська влада схаменулась, що дозволу на забудову схилу немає. У процесі будівництва Орлов неодноразово брав великі кошти у борг.

Будівля зводилася як прибутковий будинок, причому асортимент квартир міг задовольнити будь-якого наймача: від однокімнатної квартирки на 1 поверсі до шикарних панорамних апартаментів, які займали увесь четвертий поверх.

Чистий прибуток власника будинку за рік оцінювався більш ніж в 10 тисяч рублів, що становило близько 10% вкладених в нерухомість коштів. За мірками того часу, це було дуже рентабельно.

Але збутися мрії не судилося, в 1908 році купець збанкрутував і будинок заклав. А в 1911 його вбили в момент доставки грошей робочим на будівництво. Овдовіла дружина Орлова, аби розрахуватися з боргами, якнайшвидше продала будинок на аукціоні.

Заробити капітал на будинку хотів і його наступний власник. Та в будівлі почали відбуватися дивні речі — ходили чутки про жахливі завивання, крики та стогони. Ночами господарі чули кроки й плач дітей. Складалося враження, що будинок просто переповнений нечистою силою. Будинок стали вважати проклятим. З того часу замість доходів, він приносив лише збитки.

Довгий час Замок Річарда називали «Будинком із привидами». Кажуть, що в замку на Андріївському узвозі оселилася нечиста сила, яка мешкає там й досі. Чутки були викликані моторошними звуками в пічних та вентиляційних трубах, які виникали щоразу, як піднімався вітер. Від цього «Замок Річарда» ще називають «дім, що плаче». Надалі з’ясувалося, що при будівництві пічники підклали у вентиляційні шахти яєчну шкаралупу, пляшки, обрізки труб. Так вони вирішили помститися за те, що їм мало заплатили за роботу.

Проте навіть зникнення загадкових звуків не поклало край легендам, які продовжували ходити серед мешканців Андріївського узвозу, 15.

Відома також історія і про пожежу, яка спалахнула ще під час будівництва і мала гнітюче враження на киян. Така споруда не могла обійтися без похмурої слави та атмосфери таємничості.

Проте така слава перетворила будинок на місце для творчих особистостей, яких не лякали привиди, а надихали на нові твори. Художники та скульптори орендували тут квартири під майстерні. Одним з таких митців був Федір Балавенський, який разом з учнями реконструював деталі знаменитих химер Паризького собору Нотр-Дам-де-Парі і виставляв їх на огляд через вікна, додаючи будинку ще більшої містичності та сприяючи появі нових міфів.

Назва «Замок Річарда» з’явилася лише 1967 року в нарисі Віктора Некрасова «Дім Турбіних». Єдиний Річард, вірогідно причетний до «замку», – це Річард Юревич, який мешкав у замку протягом шести десятиліть — блискучий оповідач, жартівник і вигадник. Він був найдавнішим мешканцем будинку, бо проживав тут ще з 1922 року. В 1966-му, під час однієї з прогулянок Андріївським узвозом, із ним познайомився Віктор Некрасов. Вони потоваришували. Письменник неодноразово приходив сюди. Під час тих візитів на затишному подвір’ї накривався стіл і друзі з задоволенням чаркували. Пан Річард охоче розповідав письменнику бувальщини з життя замку. Саме його, ходячу енциклопедію будинку №15, Некрасов жартома називав Річардом Левове Серце. Це прізвисько митець поширив і на замок, у якому мешкав пан Річард. Він справді чимось нагадує споруди давньої англійської готики.

Будинок не позбувся своєї містичної аури дотепер. Важко повірити, але майже чверть століття цей красень стоїть порожній. 1983 року відселили всіх мешканців і почали капітальний ремонт будинку, щоб відкрити тут відомчий готель. Справа просувалася дуже повільно, а 1990-го зупинилася взагалі.

Натомість вирішили замість відомчого готелю зробити приватний. Знайшли інвестора, який вклав понад $2 млн. Теж без результату. Кілька разів споруда змінювала власників, інвесторів, встановлювалися й переносилися «остаточні» терміни, коли замок відкриє двері перед першими відвідувачами, та все даремно — будинок як стояв, огороджений будівельним парканом, так і продовжує собі стояти.

Містика? Хто зна. Уся ця вулиця овіяна легендами й фантасмагоріями, отже, можливе все. Не будемо виключати, що дім і справді зачарований. Якщо це так, він піднесе мешканцям Києва ще не один сюрприз.

Попри свою таємничість, «Замок Річарда — Левове Серце» перетворився у видатну візитівку архітектурного ландшафту Андріївського узвозу та всього Києва.