Місто князя Володимира Великого. Десятинна церква
Місто Володимира або град Володимира — прийнята наукою назва київського дитинця кінця X — 1-ї половини XIII століть, збудованого під час князювання Володимира Великого.
Місто Володимира було обнесене земляним валом та ровом, які пролягали вздовж північних схилів Старокиївської гори на схід до урвища в районі сучасного фунікулера та простягалися до Гончарного яру (урочище Гончарі).
На перетині теперішніх вулиць Володимирської та Великої Житомирської знаходилися Градські (пізніше Софійські, Батиєві) ворота. Були ще також (підтверджується літописними даними) дерев’яні ворота в районі нинішньої Михайлівської площі.
Територія міста Володимира становила близько 10-12 га. Вали міста мали на гребені дерев’яні конструкції з дубових городень та до наших днів не збереглися. У давнину вони підновлювалися за правління Ярослава Мудрого, потім у XVII столітті, в часи Богдана Хмельницького.
На території, яка до Володимира Великого була зайнята невеликим городком (Городок Кия) та курганами язичницького могильника, розгорнулося велике будівництво. Давній вал городища, кургани та насипи знесли, а рів засипали. Композиційним центром міста Володимира стала Десятинна церква, навколо якої містилися кам’яні палаци.
Північно-східну частину дитинця займав великокняжий двір. На його території виявили залишки кам’яної ротонди ХІІ-ХІІІ ст. Поруч містилися родові князівські та боярські садиби.
Головним державним і релігійним центром Київської Русі, осередком утвердження та поширення нової віри була Десятинна церква. У «Повісті минулих літ» храм названо церквою Святої Богородиці.
Десятинна церква вважається першою кам’яною церквою Київської Русі. Церква була зведена на Старокиївській горі в 989—996 роках на території Київського дитинця князем Володимиром Святославичем, який на її побудову та утримання виділив десяту частину своїх прибутків — десятину, звідки й походить назва церкви.
Десятинна церква була хрестовокупольним шестистовпним кам’яним храмом. За свідченням дослідників, Десятинна церква мала значні для того часу розміри — 41 × 34 м, та розкішний інтер’єр. Стіни та склепіння церкви рясно прикрашали фрески та композиції з мозаїки. Ікони, хрести та церковний посуд було привезено з Херсонеса Таврійського.
Десятинна церква була гарно оздоблена. Її стіни прикрашали мозаїки та фресковий розпис, підлога, інкрустована кам’яною мозаїкою, багатокольоровими полив’яними плитками різного розміру й форми, також була вкрита червоно-фіолетовими пірофілітовими (шиферними) плитами. Вівтар мав мармурові різьблені плити, в інтер’єрі знаходились мармурові колони, різьблені капітелі та плити. Дах храму був укритий керамічною черепицею.
Через розкішне оздоблення та значну кількість мармуру сучасники називали церкву Богородиці «мармуровою». Храм будували й розписували візантійські майстри. Літописне повідомлення підтверджується археологічними знахідками – уламками давньої цегли (плінфи), на яких збереглися клейма з грецькими літерами.
Церква Богородиці була соборною. У ній служили візантійські священики, яких Володимир привіз з Корсуня (Херсонеса).
На початку XI століття церква постраждала від великої пожежі. Згодом її відбудували та оточили з трьох боків галереями.
У період феодальної роздробленості Русі церква часто страждала від князівських міжусобиць. Так, у 1169 році Десятинну церкву пограбували війська Андрія Боголюбського, а в 1203 року — Рюрика Ростиславича. 6 грудня 1240 року орди хана Батия, захопивши Київ, зруйнували Десятинну церкву.
У Десятинній церкві містилася княжа усипальниця, де поховано Володимира Святославича та його дружину — візантійську царівну Анну. Сюди було перенесено з Вишгорода прах княгині Ольги.
Розкопки руїн храму почалися в 30-х роках XVII століття з ініціативи митрополита Петра Могили. У руїнах бу знайдений саркофаг князя Володимира і його дружини Анни. Череп князя поклали в церкві Спаса на Берестові, потім його перенесли до Успенської церкви Києво-Печерської лаври. Кість і щелепу передали до Софійського собору. Все інше знову поховали. Усі ці мощі не збереглися.
За заповітом Петро Могила залишав на відновлення Десятинної церкви тисячу золотих.
1758 року церква потребувала відбудови, яку було проведено за наглядом монахині Флорівського монастиря Нектарії Долгорукої. Знову знайшли й перепоховали саркофаги.
Залишки фундаменту Десятинної церкви разом із містом Володимира є пам’яткою національного значення.
Оскільки собор не має прямих аналогів ані у візантійській архітектурі, ані у давньоруському кам’яному зодчестві наступних століть, то питання реконструкції його плану й зовнішнього вигляду досі залишаються дискусійними. На сьогодні існує до двох десятків їх варіантів.
Місто Володимира та його об’єкти у V—XIII століттях за участі науковців НАН України відтворюються в натуральних розмірах у «Парку Київська Русь».