Таємниці Кирилівської церкви. Фрески і печери. Київ

Майже дев’ять століть у живописній північно-західній частині Києва височіє стародавня Кирилівська церква, витончена архітектура якої приваблює погляд. Історія пам’ятки і досі приховує від нас подробиці численних подій, що сталися з храмом за його багатовіковий життєвий шлях. Кирилівська церква — це справжній шедевр архітектури та скарбниця безцінних витворів мистецтва.

Кирилівська церква – одна із 19-ти пам’яток архітектури Княжої Доби, що збереглися в Україні. Сучасне архітектурне обличчя церкви – результат роботи українського архітектора Івана Григоровича-Барського, але ще більшу цінність мають фрески ХІІ століття, якими вкрито стіни храму, та розписи ХІХ століття, серед яких шедеври Михайла Врубеля — одного з найзагадковіших художників кінця XIX століття. Його творчість оповита серпанком містики й загадок.

В 1140-х роках великим київським князем Всеволодом ІІ Ольговичем, правнуком Ярослава Мудрого, у північно-західній частині Києва, на Кирилівських пагорбах було засновано родовий монастир, присвячений св. Кирилу Александрійському. Спочатку усі будівлі монастиря були дерев’яними, перша кам’яна споруда з’явилася вже після смерті Всеволода. Нею стала Кирилівська церква.

Точна дата будівництва Кирилівської церкви невідома. Перша згадка про храм міститься у статті Іпатіївського літопису. Кирилівська обитель зазнала періоди розквіту і занепаду, перебудов і реставрації. У 1195 році в Кирилівській церкві поховали учасника походу проти половців, київського князя Святослава Всеволодовича, відомого героя «Слова о полку Ігоревім».

Літописна стаття 1231 року згадує ігумена Кирилівської церкви Климента і засвідчує існування монастиря в XIII ст. Під час навали орд хана Батия в 1240 р. Кирилівський монастир розділив долю багатьох київських монастирів, що їх було пограбоване і спустошено.

За час свого існування Кирилівська церква знала періоди запустіння, ремонту, занедбання, поновлення… У 1748 — 1760 роках на її території за участю Григоровича-Барського були зведені кам’яні монастирські будівлі, від яких до нашого часу збереглися лише частина муру з наріжною вежею.

В результаті змін XVII — XVIII ст. давня Кирилівська церква набула сучасного зовнішнього вигляду з характерними рисами української барочної архітектури. У 60-х роках XIX століття Кирилівська церква стає в центрі уваги громадськості: під штукатуркою XVIII ст. на її стінах було знайдено фресковий розпис XII ст.

На стінах Кирилівської церкви збережено близько 800 кв. м унікальних фресок ХІІ ст., монументальні зображення ХVІІ ст., твори художників ХІХ ст., зокрема Михайла Врубеля та відомих українських живописців: Миколи Пимоненко, Івана Селезньова, Івана Їжакевича. Такої великої площі фресок ХІІ ст. немає в жодному із східно-слов’янських храмів.

Для вівтаря Кирилівської церкви дивовижну ікону Богородиці з немовлям на руках намалював Михайло Врубель. Щоб подивитися іконостас Кирилівської церкви, виконаний Врубелем, до Києва приїжджав Павло Третьяков, власник знаменитої галереї, й журився, що не може викупити ці твори для себе.

Одну із фресок Кирилівської церкви – «Янгол, який звиває небо», вважають чи не найкращим зразком монументального живопису усього періоду Княжої Доби.

Пустоти Кирилівського пагорба – одне з найбільш міфологізованих явищ в історії Києва. Перше наукове дослідження печер цієї місцевості проводилось в 1876 р.  Дослідниками було виявлено печерну групу, що складалась з 15 підземних коридорів, котрі являли найчисельнішу групу печерних сполучень на схилах Дніпра. Церква має потаємні підземні ходи та поховання, розташовані біля і всередині храму.

Походження кирилівських печер досі не з’ясоване. Історики припускають виникнення печер ще до будівництва Кирилівської церкви.

На думку археологів, колись Кирилівські печери біли досить просторими і мали розгалужені підземні ходи з похованнями. Глибина печер сягала 8–10 м, ширина ходів – 60–80 см, висота – 180–200 см. Поховання в них були розташовані перпендикулярно проходу. Печери Кирилівської церкви схожі на печери Києво-Печерської лаври, проте значно ширші, адже гроби в них стояли поперек проходу, а не повздовж, як у Лаврі.

Цікаво, що виявленню цієї печерної групи завдячували скарбошукачам, які полювали за скарбом гетьмана Івана Мазепи, схованим, згідно з легендою, на території Кирилівського монастиря.

Вже в епоху середньовіччя ширилися поетичні легенди про те, як, увійшовши в печери в Києві, можна було вийти у Чернігові, Любечі, Печорі… На відміну від багаточисельних ходів, проритих монахами під Києво-Печерською лаврою, походження Кирилівських печер і досі не до кінця з’ясоване. Ці таємничі печери все ще чекають на дослідження.

Для багатьох поколінь киян ці печери оповиті таємницею. Давня легенда, стверджує, що саме тут, з прадавніх часів жив київський Змій і лаз змія настільки глибокий, що веде до самісінького пекла. За однією із версій, Змія переміг відомий Кирило Кожум’яка, за іншою – билинний богатир Добриня Микитич… Існує і третя версія — Змія не було вбито, лише загнано глибоко під землю, в глибокий лаз під Дніпром. Змій нібито затаївся в печерах, над якими стоїть зараз Кирилівська церква, і спить там уже багато століть… Легенда є легендою, але більшовики залили печери під Кирилівською церквою бетоном.

Минають дні, роки, століття… Змінюється час… Кожна прийдешня епоха несе в собі віяння нового часу. Не тече вже під пагорбом бистра річка Почайна, але попри все на Кирилівському пагорбі височіє церква, збудована в XII ст. на честь Кирила Александрійського.

Прекрасна і горда стоїть Кирилівська церква у склепінні сонячних променів, ретельно оберігаючи свої таємниці. І якась невловима загадка криється у темних очах вродливої жінки, що вийшла з-під пензля мрійника Врубеля…