Загадки, містика та таємниці стародавнього Подолу. Київ
Поділ — один з найцікавіших і найстародавніших районів Києва. Поблизу схилів Богуславського узвозу розташовувалася давня, відома на весь світ пам’ятка часів палеоліту – Кирилівська стоянка, відкрита і досліджена у 1893 році археологом Вікентієм Хвойкою.
Знаходилось древнє поселення на Подолі на 20-метровій глибині глини та мало площу 1000 м². Тут знайдено рештки понад 60 мамонтів, кістки носорогів, зуби печерного ведмедя та лева. Поміж кам’яним знаряддям знайдено крем’яні ножі та скребачки, при чому найцінніші для духовної культури того часу були тут мамонтові ікла (сікачі) покриті карбованим орнаментом.
Датується Кирилівська стоянка приблизно 25 000 р. до н. е., але висловлюються думки про ще більшу давність поселення. Матеріальна культура Кирилівської стоянки відповідає осокорівсько-рогалицькій культурі Наддніпрянщини та південного сходу України.
За часів Київської Русі на місці, де нині проходить вулиця Почайнинська, протікала річка Почайна — частина шляху «з варяг у греки». Почайна найбільш відома як імовірне місце Хрещення Русі князем Володимиром Святославичем у 988 році.
Поділ заслужено вважають одним із найпопулярніших та найстаріших районів Києва. Його назва походить від старослов’янської «по долу» – низинна місцевість, у долині Дніпра. Це дійсно найбільш низька і рівнинна територія Києва, яка оточена горами – Старокиївською i Замковою та схилами Хоревиці і Щекавиці.
Від середини ІХ століття, коли утворилася Київська Русь, Поділ став торговельно-ремісничим районом Києва. Після монголо-татарської навали 1240 року, коли зруйнували Верхнє місто, Поділ узяв на себе ще й адміністративні та культурні функції і став центром Києва з ХІІІ до середини ХІХ ст. Саме з Подолу розпочалася відбудова Києва.
Після надання Києву Магдебурзького права на головній площі Подолу побудували дерев’яну ратушу, а пізніше — цегляний магістрат. За традицією середньовічних міст у ХVІІІ ст. перед ним спорудили ротонду фонтану «Феліціан», перейменованого на початку ХІХ ст. на «Самсон» — це була перша гідротехнічна споруда на Подолі.
На головну площу Подолу – Контрактову, яка, виникла ще за часів Київської Русі, виходять фасади славнозвісної Києво-Могилянської академії — першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів, що відігравав величезну роль у духовному житті не лише України, а й усього православного світу.
У 1728 році аптекар Йоган Гейтер відкрив на Подолі першу аптеку в Києві. Аптекою цей заклад був 111 років, до 1839 року. У 1988 році, після реставрації, тут відкрився музей. Колекція музею становить понад 50 тисяч експонатів
Західний бік Контрактової площі завершувався церквою Богородиці Пирогощої , про яку згадував у ХІІ сторіччі автор «Слова о полку Ігоревім».
Назва «Контрактова площа» виникла через те, що купці Києва укладали контракти саме на цій площі, а наприкінці XVIII ст. тут щорічно проходили міжнародні контрактові ярмарки. Сюди приїздили комерсанти з Австралії, Італії, Греції, Польщі.
Після пожежі 1811 року, яка знищила майже всю дерев’яну побудову Подолу, за проектом архітектора Вільяма Гесте, Поділ майже повністю було переплановано, укрупнено квартали, замість звивистих, вузьких завулків прокладено прямі вулиці. За проектом Луїджі Руска в 1809 році почалося будівництво Гостинного двору.
На Подолі немало храмів і монастирів (колишніх і діючих нині). Флорівсько-Вознесенський монастир один із найстарших, найбільших і найцікавіших. Він є невід’ємною частиною краєвиду Подолу. Коли у Києві заснували монастир на честь святих Флора та Лавра – достеменно невідомо. У відповідності із деякими історичними документами він існував вже у 1441 році. Перша письмова згадка про нього у грамоті 1566 року короля Польщі Сигізмунда II Августа.
Саме на Подолі знаходились ринки, влаштовувались ярмарки, тут з’явилась перша аптека, перший млин, перший водопровід, перша електростанція, тут і досі знаходиться перший в Україні вищий навчальний заклад. Поділ – це електричний трамвай, пароходне товариство і фунікулер.
Містикою у Києві важко когось здивувати. Місто ввібрало в себе більш ніж півтора тисячоліття історії. Старовинні пагорби та яри, довкола яких формувалися подільські вулиці, до сьогодні залишаються джерелом легенд.
Легенди Старого Подолу
«Чумний шлях»
Одна з легенд, яку назвали «Чумний шлях» розповідає про філософа-містика Григорія Сковороду, який одного дня приїхав до Києва. Гуляючи Подолом, він раптом зупинився і сказав: «Пахне смертю». В той самий день мандрівний філософ залишив місто, а вже на наступний день Київ закрили на карантин через епідемію чуми. Епідемія тривала більше року, з осені 1770 до грудня 1771, дві третини киян стали її жертвами. Одного дня до магістрату прийшов полонений турок і сказав, що знає, як спинити епідемію. Йому наче наснилось, що для цього треба в київському православному храмі провести службу на честь пророка Магомета. Служба пройшла в Іллінській церкві, що на вулиці Почайнинській, і епідемія скінчилась.
Фонтан «Самсон»
На Дніпрі, зовсім недалеко від центру Подолу, є гавань, яка за старих часів називалася «Притика». Тут і в наші дні розташований порт. У гавань «Притика» протягом століть приходили торгові судна іноземних купців, адже Київ був завжди значним портовим та торговим містом. Але який порт обходиться без легенди, і ось кияни вже майже 200 років передають з вуст в уста свою чудову історію.
Якось Самсон, пливши по Дніпру, «приткнувся» до берега в районі Подолу. Вийшов на берег, а йому назустріч із київських лісів – величезний лев. Звичайно, Самсон з ним відважно бився: наступив однією ногою на левову лапу, а руками розірвав пащу. І в цей момент вони й скам’янілі.
І ось, кияни вирішили увічнити історію, створивши знаменитий подільський фонтан – «Самсон», або як його називали у XVIII столітті «Феліціал». Вважалося, що якщо хочеш залишитися в Києві назавжди, потрібно повісити срібний, а краще золотий хрестик на ланцюжку на шию знаменитого «Феліціалу», потім напитися зі срібної кружечки води, що б’є з пащі лева, і твоя мрія збудеться. Справа виявилася прибутковою: безліч хрестиків і ланцюжків залишалося на шиї Самсона, поповнюючи бюджет старого Подолу.
Легенди легендами, а от достеменно відомо, що коли будівельними роботами Андріївської церкви керував архітектор Іван Мічурін, він з перших днів роботи зіткнувся з неабиякою інженерною проблемою — великою кількістю грунтових вод. Під час будівництва довелося відводити частину підземних джерел вниз на Поділ. Завдяки цій технології на Контрактовій площі з’явився один з перших київських фонтанів — Самсон. Вода до нього надходила з Андріївської гори дерев’яними трубами.
Олегова гора
У знаменитої гори Щекавиця є ще одна назва Олегова гора. Чому «Олегова гора»? Тому що саме тут, за легендою, був похований князь Віщий Олег.
Старожили київських пагорбів розповідають, якщо піднятись з Подолу на Татарку вулицею Олегівською, яка з’явилась на місці стежки, вона приведе до могили київського князя Олега, який знайшов свою смерть у 912 році. Обставини його загибелі від укусу отруйної змії, що виповзла з черепа коня не раз оспівувались у літературі.
Достеменно відомо лише те, що у X-XIII ст. на цьому місці дійсно існував цвинтар. Це підтвердили у 1995 році археологічні розкопки. Під час страшної епідемії чуми, що прийшла до Києва у 1770 році, на пагорбах сучасної Татарки почали ховати мешканців Подолу. На кладовищі був похований архітектор Андрій Меленський — перший головний архітектор Києва, який відбудовував Поділ після сумнозвісної пожежі 1811 року.
Підтвердити чи спростувати факт поховання Віщого Олега на горі Щекавиці науковці не можуть. Легенди розповідають, що Олега поховали по-княжому, з великими дорогими підношеннями, і вже протягом 10 століть Олеговий скарб марно намагаються знайти, але Олегова гора не відкриває таємниць, глибоко похованих у своїх надрах.
Старий Київ — це місто, де час застиг у камені й легендах, вплітаючи минуле у тканину сучасного буття. Старий Київ — це не просто географічна точка, це метафізичний простір, де зустрічаються минуле й майбутнє у безкінечному теперішньому…