Мачу-Пікчу – місто в небесах — втрачене місто інків.
Мачу-Пікчу — легендарне «загублене» місто, яке сховалося в серці Анд.
114 років минуло з того часу, як американський дослідник з Єльського університету, професор Гайрам Бінгем відкрив світові «Стародавню вершину» — Мачу-Пікчу — найнеприступнішу з усіх фортець, «дім Бога Сонця». Це сталося 24 липня 1911 року.
Бінгем писав про Мачу-Пікчу:
«…дивлячись на «житло бога Сонця», відчуваєш захоплення від виявлення масивних кам’яних споруд минулої раси, що нагромадилися на вершину навислих скель…»
Досі дослідники не отримали відповіді на ряд запитань: який справжній вік Мачу-Пікчу, як спочатку називалось місто, хто його побудував, чому і для яких цілей воно було побудовано на важкодоступній скелі, хто спочатку жив у цьому місті, чому воно було покинуте і куди зникли скарби Мачу Пікчу?
Академічна наука свідчить, що Мачу-Пікчу було засноване імператором інків Пачакутеком близько 1400 н.е. і проіснувало лише одне століття. У 1532 році іспанці вторглися на землі інків, але до Мачу Пікчу не дійшли, місто не було ні розграбоване, ні зруйноване. Досі залишається загадкою, куди і чому зникли усі його мешканці?
Перші історичні відомості про велику імперію інків датуються 1200 р. н.е., останні — 1544 р. Важко уявити, як за 350 років інки могли досягти такого найвищого рівня розвитку, щоб збудувати через гори тисячі кілометрів доріг, сотні кілометрів підземних тунелів, звести Куско, Тіуанако, Мачу-Пікчу, гігантські споруди Ольянтайтамбо та Саксайваман.
У XVI столітті в інкській імперії було понад 23 тисячі кілометрів покритих доріг, побудованих через весь континент з півночі на південь, через центральні та гірські Анди, по долинах і крутих схилах, у горах, джунглях, на кордоні гірських льодовиків.
Важко повірити, що найскладнішу систему комунікацій, яка за довжиною перевищує половину довжини екватора (довжина екватора 40,07 тис. км.), створили інки.
Мачу-Пікчу побудований на вершині гірського хребта, на висоті 2450 метрів над рівнем моря, та 700 метрів над долиною річки Урубамби в Перу. На штучних терасах височіють 92 будівлі. Для того, щоб будувати в такому недоступному місці, потрібна була неймовірна майстерність.
За руїнами Мачу-Пікчу височить гора Уайна-Пікчу, вкрита терасами, під час будівництва яких використовувалися гігантські блоки, деякі вагою до 200 тонн. Неможливо уявити, як це каміння доставлялося на таку висоту інками, які не знали колеса.
Найвище місце Мачу-Пікчу — сонячний камінь «Інтіуатан» — «місце, де затримується сонце», вирубаний з однієї скелі величезних розмірів, до якого ведуть вузькі кам’яні сходи. Його грані з дивовижною точністю звернені до чотирьох сторін світу. Серцем його є ритуальний камінь, що нагадує сонячний годинник.
Камінь-вівтар грав особливу роль у церемонії символічного «прив’язування сонця», яку жреці виконували для того, щоб світило повернулося до Мачу-Пікчу наступного року. Можливо, «Інтіуатан» у давнину був «місцем паркування транспортного засобу Бога Сонця» — НЛО? 
Місто має дуже чітку структуру. На південному сході розташовано комплекс палацових споруд. Камені, з яких вони складені, оброблені та припасовані надзвичайно ретельно, між ними неможливо навіть просунути лезо безпечної бритви.
За розмірами та формою блоків, так званих, «Головного храму» і «Храму Трьох Вікон» видно, що кладка стін створена високорозвиненою в технологічному відношенні цивілізацією.
Храми побудовані за сейсмостійкою технологією мегалітичної полігональної кладки. Серед блоків зустрічаються масивні обтесані багатогранники з гострими ребрами.
Яким інструментом досягалася така обробка? Можливо ці споруди існували за тисячоліття до появи імперії інків? Можливо, інки звели Мачу-Пікчу на уламках набагато давніших споруд мегалітичної культури?
Сліди діяльності двох різних цивілізацій видно на спорудах Мачу-Пікчу. Одна з них вільно поводилася з величезними брилами та твердим гранітом, можливості іншої — рівень технологій інків.
Вражає легкість у поводженні стародавніх майстрів з твердим каменем, ніби вони працювали з пінопластом, а не з міцною магматичною породою.
Ряд вчених не згодні з датуванням створення Мачу-Пікчу. Як пише Еріх фон Денікен у книзі «Небесні вчителі»:
«інкські племена не могли власними силами побудувати мегалітичне місто таких масштабів на стрімких гірських схилах. У них були вчителі — два сини Бога-творця Віракочі. Сини Бога навчили людей мистецтву різання та транспортування каміння, а також астрономії».
За однією з легенд, Мачу-Пікчу було збудовано для ведення астрономічних спостережень. Камінь Інтіуатан був «індикатором» дати рівнодення. Сонце торкалося каменю в дні весняного (20-21 березня) та осіннього (22-23 вересня) рівнодення.
Легенди свідчать, що місто було побудоване задовго до інків і в давнину називалося Тампу-Токко – «Захисток трьох вікон». Мачу-Пікчу в легендах пов’язують із походженням цивілізації в Андах, коли Боги під керівництвом великого творця Віракоча поселили чотирьох братів Айар та їх чотирьох сестер — дружин у Тампу-Токко.
Три брати «з’явилися з трьох вікон», щоб принести цивілізацію на землю Анд. Один із братів Айар, Манко Капак, заснував місто в тому місці, де увійшло в землю золотий жезл, вручений йому богом Віракоча.
За оцінкою іспанського ченця, історика, місіонера-єзуїта Фернандо Монтесіноса, це сталося приблизно в 2400 до н.е., за 3600 років до інків. Ця давня імперія проіснувала 2500 років, доки епідемії, землетруси не змусила людей залишити район Куско. Вождь разом із жменькою наближених сховався в Тампу-Токко. І лише через тисячу років було засновано імперію інків.
Британський письменник і журналіст Грем Хенкок у книзі «Сліди Богів» так написав про Мачу-Пікчу:
«Незважаючи на всю яскраву красу — це місто привидів… плід монументальної творчості скульптора, який у своїй композиції використовував і гори, і скелі, і дерева, і каміння, і навіть воду».
