Місця сили України. Подільські Товтри та «Український Стоунхендж».
Продовження статті «Місця Cили України. Легенди і містика»
Україна багата на місця, які вражають своєю енергетикою та залишають незабутні враження. Ці локації, які називають «місцями Cили», не лише мають історичну цінність, а й сповнені таємничої атмосфери, що притягує шукачів духовних знань і пригод.
Подільські Товтри
Національний природний парк «Подільські Товтри» — неповторної краси природний парк у Хмельницькій області, який входить до сімки природних чудес України та списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Подільські Товтри — ланцюг вапнякових скель, які близько 20 млн років тому були бар’єрним рифом. Це місце не має аналогів у всьому світі. Унікальність в тому, що гірський кряж утворився не внаслідок тектонічних процесів, а в результаті життєдіяльності живих організмів. Сформувалося таке диво природи вздовж берегової частини стародавнього Сарматського моря. В розломах вапняку і зараз знаходять корали, молюски, водорості, скелети черепах і залишки морських їжаків.
З Товтр починаються українські Карпати. Тут один за одним піднімаються, покриті всіма відтінками зеленого, пагорби висотою до 400 м. Всього в парку 160 пагорбів.
Подільські товтри — «місце сили» і натхнення. Самою магнетичної точкою парку є мальовнича Бакота з унікальними видами і стародавнім скельним монастирем. Це ідеальне місце для єднання з природою і духовних пошуків. Тут тотальна тиша і спокій.
Бакота — затоплене село на березі Дністра. На карті України цього села вже немає, 43 роки тому його затопили у зв’язку з будівництвом Дністровського гідровузла. Сьогодні — це територія Національного природного парку Подільські Товтри.
Бакотою умовно називають місця вздовж берега річки Дністер недалеко від руїн колишнього скельного монастиря. Бакотський Михайлівський монастир функціонував протягом 300 років з середини ХІІ до середини XV ст.
Це найбільший і найкраще збережений серед усіх печерних монастирів Подністров’я. Бакотський монастир — найдавніша пам’ятка культових підземних споруд і поширення православ’я на Поділлі. Ці краї зараз — місце паломництва, монастир вважають «місцем сили», і до нього роблять паломництво екстрасенси з усього світу.
Серед природних перлин парку Подільські Товтри – карстова печера Атлантида, розташована неподалік від села Завалля, її довжина 7,5 км. У печері є гіпсові кристали дивовижної краси, які утворюють білі, жовтуваті, рожеві, прозорі за кольором і різноманітні за формою кам’яні квіти, зірочки та бурульки. При освітленні вони виграють всіма барвами і створюють казкове враження.
Урочище Монастирище
Урочище Монастирище — ландшафтний заказник загальнодержавного значення. Розташований у межах Кропивницького району Кіровоградської області, біля села Завтурове.
Площа заказника 15,3 га. Урочище розташоване в місці, де річка Інгул прорізує гранітний щит і утворює крутий каньйон, посеред якого розташована велика скеля.
Велетенська скеля розділяє русло річки на дві частини – утворюючи гранітний острів. в плані має прямокутну форму і витягнута довгою віссю уздовж русла річки. Висота скелі близько 20 метрів, довжина 50 метрів, ширина приблизно 30 метрів.
Монастирище — дохристиянське капище, язичницька культова споруда з жертовниками і язичницькими символи на каміннях. Вся споруда вимощена з величезних прямокутних кам’яних блоків. Дехто припускає що камені – це скульптури богів, а сама скеля – рукотворна піраміда.
Звідки така назва — Монастирище? Цікаво, що на цих територіях ніколи не існувало ніякого монастиря. За переказами, сюди приходили люди, щоб усамітнюватися, побути наодинці з собою та природою.
Люди в цих місцях жили ще з кам’яного віку. Біля сіл Ганно-Требинівка та Завтурове, між якими розташоване урочище, було знайдено поселення сабатинівської та черняхівської культури.
І як свідчать перекази сюди люди навідувались постійно. На верхньому майданчику в різних місцях знаходиться безліч великих фігурних брил – результат сходу льодовика і вивітрювання (за іншою версією, фігури були висічені вручну). Враження таке ніби якийсь велетень розкидав величезні камені навкруги.
Відгомін народних споминів про те, як козацтво використовувало цей природний опорний пункт, все ще можна почути в спогадах найстаріших мешканців цих місць. За легендою, в скелі заховано козацький скарб. Вхід в скарбницю знаходиться десь зверху, вихід – під водою посеред річки. Це місце сили використовували козаки-характерники — запорозькі козаки, яким приписувалося володіння магічними силами. Характерниками після зруйнування Січі широко вважалися деякі історичні особи, такі, як Іван Сірко.
Монастирище — місце де наука та фантастика переплітаються. Як кажуть езотерики, «Монастирище» має свою душу і величезну силу, яка в змозі себе захистити від небажаних гостей.
Домінантою каньйону виступає скеля, висота якої складає приблизно 13 метрів. Скелю немов піраміду складав з величезних брил якийсь велетень. Може закрастися думка, що можливо, скеля – рукотворна. Насправді, це сама матінка-Природа створила таке диво!
На вершині скелі стоїть декілька великих брил. Вважається, що в давнину, тут було капище та проводилися різноманітні язичницькі обряди. Й досі, мешканці навколишніх сіл вірять в те, що є камінь, що лікує жіноче безпліддя, є й такий, що підвищує чоловічу силу, і звісно, що є чарівний камінь, який виконує бажання. Деякі українські краєзнавці вже охрестили цю місцину «Українським Стоунхеджем».
Серед місцевих жителів відомо кілька легенд, пов’язаних з урочищем.
Одна з них розповідає про те, як місцевим паном Требинським на скелі була поселена дівчина-кріпачка, яка не хотіла вийти заміж за нелюба. Жила вона в невеликій халупі самотньо, як у монастирі. Звідси й назва Монастирище.
За іншою версією цієї легенди у дівчини від пана народилася дитина. Тому й заховалася від сорому перед людьми на скелі. Там і прожила самотня до смерті, бо дитина померла ще маленькою. Люди ж зверталися до неї, як до ворожки та віщунки.
Є припущення, що корені деяких з цих легенд сягають язичницьких часів — уличів, яких дослідники локалізують на Інгулі, та антів (черняхівське поселення). Ці легенди пов’язують з язичницьким минулим слов’ян, коли вагітних жінок, або тих хто довгий час не могли завагітніти, ізолювали на певний час в особливих місцях під наглядом жриць-віщунок. Тут ці жінки лікувалися травами, особливим енергетичним полем святого місця, здійснювали обряди культу родючості, метою яких було забезпечити збереження дитини до пологів або ж завагітніти. Урочище Монастирище на Інгулі могло бути такою Дівич-горою, де на певний час усамітнювались вагітні жінки.
Назва Монастирище, як місце усамітнення, походить з давніх часів і корені цієї назви ховаються в глибині віків. Урочище Монастирище вважається «місцем сили», місцем, де зупиняється час.
