Містичні місця Києва. Лиса гора. Видубичі
«Хто не пам’ятає свого минулого, той не вартий свого майбутнього» – казав видатний український поет Максим Рильський.
Але інколи знати подробиці з життя тих чи інших куточків не тільки цікаво, а й навіть трохи моторошно. Одним із таким місць у Києві, які мають загадкову та навіть містичну славу, звичайно, є Лиса гора у Печерському районі міста. Про її містичні таємниці відомо з давніх давен.
Лиса гора — історична місцевість та пагорб у Києві, одна з 5 (чи навіть 7) київських містичних «Лисих гір». Розташована на південний захід від Видубичів на правому березі річки Либідь.
В результаті археологічної розвідки на крайньому північно-східному мисі (Лисій верхівці) Лисої гори було знайдено археологічну пам’ятку часів трипільської культури — «Поселення трипільської культури в урочищі Лиса гора».
За думкою деяких авторів, народи, що населяли українську землю — скіфи, кіммерійці, слов’яни, — здавна використовували Лису гору як містичне місце. Гора була прикрашена вівтарем та статуями, що мали ритуальне значення, її здавна обрали для себе жреці давніх слов’ян — волхви, маги та чарівники…
У підземеллях вони зберігали священні книги, таємні знаки та дорогоцінні реліквії. За повір’ями, коли князь Володимир Святославич здійснив реформу язичництва в 980 році, а після виступів проти неї прийняв державною релігією християнство, наказавши у 988 році хрестити Київську Русь, волхви повстали проти цього, і біля 300 з них спалили себе на Лисій горі.
З тих пір на Лисій горі постійно відбуваються дивні речі. А в ніч на 1 травня на пагорбі збираються прихильники нечистої сили.
Давня легенда говорить про те, що Землю обвиває кільцем міфологічний світовий змій уроборос, схопивши себе за хвіст. Він вважався символом нескінченного відродження, а з’єднання голови та хвоста змія — уробороса припадає на Київ, точніше на Лису гору.
Тому не дивно, що ще з древніх часів у такому знаковому місці облаштувались волхви. Тут, у таємних печерах, вони зберігали свої книги і золото у надії з часом поєднати старослов’янське та християнське вірування. Пройшли століття і на Лису гору прийшли православні монахи. Вони розширили стародавні підземелля і створили місто-монастир, що був з’єднаний з Печерською лаврою системою підземних ходів. Багато років на схилах Лисої гори монахи Печерського монастиря вирощували овочі, розводили сади, збирали мед на пасіках. Посівні поля знаходились на рівнинних ділянках під горою.
Лиса гора була святилищем спочатку язичницької, а потім православної релігії, але згодом перетворилась у місце зв’язку з «диявольськими» силами. Як припускають, це відбулося через вбивства людей у підземеллях гори. Так, з початком татаро-монгольського нашестя Лиса гора стала одним з форпостів охорони Києва. Коли воїни хана Батия захопили Київ, жителі міста знайшли порятунок від пограбувань та вбивств у Звіринецьких та Китаївських печерах. За думкою вчених, Батий наказав печери замурувати, в результаті загинуло багато людей, а їхня страшна смерть вплинули на енергетику цієї місцевості.
За часів Петра І на Лисій горі була споруджена фортеця, яка стала одним з найважливіших елементів зовнішнього кільця оборони Києва. В горі збудували величезні підземні резервуари, до яких закачувалась вода з Дніпра та збирались дощові опади. У випадку захоплення фортеці ворогом її підземелля можна було швидко затопити і у такий спосіб знищити неприятеля. Але ця пастка могла спрацювати тільки при суворому збереженні таємниці фортеці. Тому, за наказом князя Меншикова, кріпаків, що споруджували резервуари «покидали живцем в колодязі».
На середину ХІХ ст. більшість земель Лисої гори належали Києво-Печерській Лаврі і Видубицькому монастирю. Необхідність прикриття новозбудованого Дарницького залізничного мосту змусила розпочати додаткове укріплення Києва згідно плану Едуарда Тотлебена з будівництва Лисогірського форту на Лисій горі. Роботи по спорудженню форту почалися 1872 р.
Після завершення робіт форт являв собою складну систему практично неприступних споруд, при цьому план фортеці тримався у суворій таємниці. Земляні вали, заввишки 10-12 метрів, наскрізь прорізали потерни — довгі, до 40 метрів, тунелі, викладені цеглою та закриті з обох сторін воротами (ворітні петлі збереглись до цього часу). В казармах міг розміститися гарнізон у кілька тисяч солдатів.
Але це укріплення жодного разу не використовувалось за прямим призначенням. У 1897 р. Лисогірський форт на Лисій горі. отримав статус фортеці-складу, певний час тут навіть зберігався піроксилін — надзвичайно потужна вибухова речовина. А Київ між тим і не знав, що живе буквально на пороховій бочці.
З початком ХХ ст. київські оборонні споруди стали використовуватись як в’язниці, де виконували страти державних злочинців. Починаючи з 1906 року на північній частині гори встановили шибениці для виконання вироків над «державними злочинцями». Засуджені позбавлялись права на християнське поховання: їхні тіла просто закопувалися, а могили зрівнювалися з землею.
На Лисій горі, згідно підрахунків дослідників, знаходиться біля 300 таких могил. 12 вересня 1911 р. на Лисій горі був повішений анархіст Дмитро Богров — убивця голови Ради міністрів Російської імперії Петра Столипіна.
На перший погляд немає жодних підстав вважати Лису гору таємничим місцем. Тим не менше в народі вважають саме так. Ще за часів, коли у Київській Русі зберігалося ідолопоклонство, тут стояв великий дерев’яний ідол язичницького бога Перуна, який князь Володимир у 988 році наказав скинути до Дніпра. І до сьогоднішніх часів дійшли легенди, що в цьому ідолі сидів нібито сам диявол. Скинутий з Володимирської гірки ідол Перуна, пропливши Дніпром, випірнув біля підніжжя цієї гори, де і залишився.
Микола Гоголь у «Вії» писав: «… у нас в Києві всі баби, які сидять на базарі, всі відьми».
За легендами, відьми зліталися на нічні шабаші на Лису гору. До речі, саме сюди на Лису гору, ставши відьмою літала на шабаш булгаківська Маргарита.
За словами авторки роману «Київські відьми» Лади Лузіної, «відьми здійснюють тут шабаш три рази на рік: у Вальпургієву ніч (30 квітня), у Петрів день (29 червня) та на Івана Купала (7 липня). Але саме канун 1 травня вважається Міжнародним днем відьом».
Важко сказати, що тут правда, а що вигадка. Однак на вершині Лисої гори археологи знайшли давню яму зі спаленими там церковними книгами, а поблизу багато обезголовлених скелетів півнів. Сучасна Лиса гора — місце зборів неоязичників, толкіністів, представників молодіжних субкультур.
Геофізики стверджують, що в районі Лисої гори проходить найпотужніша геопатогенна зона в Києві. Вона тягнеться від гори по краю Центрального ботанічного саду, далі пагорбами, де знаходиться музей Другої світової війни, та через Дніпро йде на лівий берег.
Також розказують, що у 1997 році, коли збройне протистояння Тибету та Китаю досягло своєї вершини, Далай-лама Тибету надіслав на Лису гору буддійських монахів, щоб вони молили тут вищі сили про припинення війни. Монахи старанно молились і несподівано, на третій день їхньої молитви на 93 році життя помер китайський лідер Ден Сяопін. Новому керівництву Китаю вже було не до залагоджування релігійних проблем Тибету.
З 1982 року Лиса гора отримала статус «природного парку», але сьогодні Лиса гора є найменш відвідуваною парковою зоною в Києві. Одні кияни взагалі бояться туди навіть наближатися. Їх лякає сам вигляд гори, а густий і темний ліс взагалі наводить на них жах. Більш сміливі вже-таки підіймаються на гору, але кажуть, що місце це має погану енергетику, тут відчуваєш, ніби за тобою постійно хтось наглядає.
Хоча Лиса гора і вважається дуже мальовничим місцем, плітки про існування на ній надприродних явищ не дають спокою ні дослідникам, ані звичайним мешканцям столиці. 
