Найвидатніші пам’ятки Стародавнього Києва. Частина I
Київ — унікальне місто з тисячолітньою історією, де гармонійно співіснують золоті куполи православних святинь та храмів з місцями, які оповиті містичними історіями та легендами.
Київ, з його багатою історією та природною красою, приховує в собі чимало місць, які споконвіку вважалися сакральними та енергетично потужними. Від давніх пагорбів, які зберегли в собі силу язичницьких богів, до сучасних місць, які мають особливу енергетику.
Легенди Старого Києва — це справжній скарб, де історія переплітається з міфами, а кожна вулиця шепоче про давні часи. Київ — це не лише легенди та історія, а й справжній музей під відкритим небом.
Київ — справжній скарб історії, архітектури та легенд, це місто, де кожен камінь може розповісти легенду. Пропоную читачам добірку найвизначніших історичних місць, які формують душу Києва.
Найвидатніші пам’ятки Стародавнього Києва
Києво-Печерська Лавра — один із перших за часом заснування монастирів Київської Русі. Князь Святослав II Ярославович подарував монастирю плато над печерами, де пізніше виросли чудові кам’яні храми, прикрашені живописом, келії, вежі фортеці.
Одні з найдавніших і найменш вивчених підземних споруд Київської Русі – лабіринти Києво-Печерської лаври. Офіційний відлік часу їх виникнення ведеться від знаменитої «Повісті минулих літ», де йдеться про те, що в літо 6559-е (1051 від Різдва Христового) ченець Антоній, що повернувся з Афона, оселився в маленькій печерці неподалік від княжого села Берестове, у передмісті Києва.
З того часу над дніпровськими кручами пролетіли віки, тут склалася історія народів і держав, а маленька печерка перетворилася на Лавру – найбільшу православну святиню, повну таємниць та чудес.
Лаврські підземелля мають потаємні ходи під кріпосними спорудами. Ближні печери розташовані на глибині 10-15 метрів, їхня довжина становить 383 метри. В них знаходяться мощі 79 канонізованих святих. серед яких Нестор Літописець(автор «Повісті минулих літ»), іконописець Аліпій Печерський, останки епічного героя Іллі Муромця. Дальні печери мають глибину 15-20 метрів і простягаються на 293 метри. Тут знаходяться мощі 49 святих.
Лаврська дзвіниця унікальна в Європі, іншої такої немає. У ній розміщено 13 дзвонів сумарною вагою 6000 пудів, найбільший із дзвонів важить 1636 пудів.
У 1990 році Києво-Печерську лавру внесено до списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Одна з найвідоміших духовних святинь Києва – Софійський собор. Збудований в XI столітті Софійський собор був свідком багатьох епохальних подій: тут заступали на престол київські князі, підписувалися важливі політичні документи, приймалися високі іноземні гості, проводилися собори та церемонії посвячення митрополитів і благословляли гетьманів.
Згідно із літописними згадками, Софійський собор, або Софія Київська був збудований у Києві на честь Святої Софії в 1017-1037 роках великим київським князем Ярославом Мудрим, але новітні дослідження вказують що ця святиня була споруджена трохи раніше – у 1011-1018 рр., і будівництво її розпочав ще Володимир Великий, а завершував справу свого батька Ярослав Мудрий.
Київський Софійський собор, збудований найкращими візантійськими майстрами, вважався однією з найбільших будівель свого часу. Його загальна ширина сягала 54,6 м, довжина — 41,7 м, висота до зеніту центральної бані — 28,6 м. Варто зазначити, що більше ніде у світі не має стільки збережених до наших днів світських фресок XI століття, як у Софійському соборі.
На долю Софії Київської випало багато випробувань: вона була свідком нападів на Київ владимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського у 1169 році, хана Батия – у 1240-му, ординців Едигея – у 1416-му, кримського хана Менглі Гірея – у 1482-му. І хоча Софійському собору вдалося уціліти, однак щоразу він зазнавав пошкоджень та пограбувань.
У XVII—XVIII ст. Софійський собор був реставрований, принципово змінив свій вигляд і тепер є зразком українського бароко. З 1638 року був головним храмом Софійського монастиря. Нині Софія Київська — історико-культурний заповідник. Тут зберігається найбільша у світі кількість мозаїк — 260 м² та фресок — 3000 м² XI ст. Вони розповідають не лише про релігійне, а й світське життя Київської Русі.
Витвором мистецтва мозаїки вважається зображення Оранти, розміщене в центральній апсиді — фігура Святої Діви Марії, руки якої підняті в молитві. Мозаїка має 6 метрів у висоту.
У східній частині внутрішньої і зовнішньої північних галерей Софійського собору в давнину була великокняжа усипальниця, у якій були поховані Ярослав Мудрий, Всеволод Ярославич, Ростислав Всеволодович, Володимир Мономах. У Софійському соборі знаходиться білий мармуровий саркофаг Ярослава Мудрого, який помер у 1054 році, хоча документальних підтверджень, що у саркофазі похований саме він, не знайдено.
Дзвіниця Софії Київської зведена у 1706 році коштом гетьмана Івана Мазепи. Досі тут зберігається великий бронзовий дзвін «Мазепа», виготовлений у 1705 році.
Це один з двадцяти дзвонів, розміщених колись у дзвіниці. Заввишки 1,25 м, він важить 13 тон і є найбільшим зі збережених старовинних бронзових дзвонів України. На дзвоні красується герб Мазепи.
Ікона-мозаїка Богородиці ХІ ст., яку науковці називають «Орантою» за молитовно підняті до неба руки, народ здавна називає «Нерушимою стіною». Існує стародавнє повір’я, що доки ця ікона залишатиметься незруйнованою, доти й існуватиме Київ.
Стоїть Оранта! Стоїть Київ! Стоїть Україна!
У 1990 році Софійський собор та прилеглі монастирські споруди було внесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як надбання усього людства.
Унікальний архітектурний комплекс трьох храмів, розташований на Звіринецькій горі, поруч з нижньою частиною Національного ботанічного саду імені М. Гришка, по праву вважається пам’яткою національного значення. Весняний пейзаж з куполами Видубицького монастиря в оточенні квітучого бузку — є справжньою візитівкою Києва.
Видубицький монастир один із найдавніших та найкрасивіших монастирів у Києві. Його історія почалася ще в ХІ столітті, коли 1070 року Всеволод Ярославич, син Ярослава Мудрого, заклав тут кам’яний храм на честь народження довгоочікуваного сина. Видубицький монастир був сімейним монастирем сина Всеволода, Володимира Мономаха та його нащадків.
Походження назви монастиря має декілька версій, хоча усі пов’язані виключно із назвою місцевості Видубичі. За легендою, ця святиня була заснована на місці, де свого часу випірнула (видибнула) дерев’яна статуя язичницького бога Перуна, яку князь Володимир у 988 році наказав скинути до Дніпра з Володимирської гірки.
Після віднайдення Звіринецьких печер наприкінці XIX століття стало зрозуміло, що підземний монастир на честь архангела Михаїла тут існував задовго до хрещення Русі князем Володимиром. Археологами встановлено, що ці печери древніші Лаврських.
Коли ж після 988 року гоніння на християн припинилися, ченці вибралися з підпілля, заснували новий монастир і назвали його Видубицьким — за назвою місцевості.
Будівництво архітектурних споруд монастиря, що збереглись до наших днів, розпочалось у другій половині XI століття князем Всеволодом, сином Ярослава Мудрого, поблизу його заміської резиденції — Красного двору. Вперше згадується в Повісті минулих літ під 1070 роком. Спочатку називався за іменем фундатора — Всеволода, згодом — за місцевістю — Видубицьким.
У 1116 році ігумен цього монастиря Сильвестр створив одну з редакцій «Повісті минулих літ» водночас тут вівся Київський літопис. У 1070 році в монастирі розпочалось будівництво мурованого Михайлівського собору.
Видубицький монастир – один із найбільш таємничих та найбільш цікавих монастирів Києва. Схований у лісі на дніпровському схилі, цей монастир зберігає колорит давніх княжих та козацьких часів – періоду найбільшої величі Києва.
Продовження у наступній статті…
