Пам’ятки Стародавнього Києва. Частина IV. Китаєво. Володимирський собор
Продовження статті «Найвидатніші пам’ятки Стародавнього Києва. Частина I»
ВОЛОДИМИРСЬКИЙ СОБОР
Київський Володимирський собор – це не просто велична споруда, що прикрашає міський пейзаж, це живе свідчення багатовікової української історії, віри та культурної еволюції. Від свого грандіозного задуму до бурхливої подорожі через політичні потрясіння, собор служить захоплюючою розповіддю.
Володимирський собор (собор святого рівноапостольного великого князя Володимира) — православний собор, головний храм Української Православної Церкви Київського Патріархату.
Історія починається в 1852 році, коли митрополит Філарет запропонував збудувати великий собор на честь 900-річчя Хрещення Русі київським князем Володимиром. Ця визначна пам’ятка не лише вшановувала б князівську спадщину, але й посилювала б значення православного християнства.
Коли над Дніпром, на нижній терасі Володимирської гірки, зводився монумент князеві Володимиру – хрестителю Русі, побожні кияни дивувалися: Володимир, мовляв, ідолів скинув, а сам нині як ідол постає. Тож 1852 року почалося збирання пожертв на будівництво собору на честь рівноапостольного князя. У 1859 році загальна сума пожертв досягла 100 000 російських карбованців.
Будівництво почалося у 1862 році, архітектори черпали натхнення у величі візантійських церков, зокрема в соборі Святої Софії в Константинополі, результатом чого став величний неовізантійський дизайн. Будівництво собору тривало понад два десятиліття, він став пам’яткою Києва з його сімома золотими куполами, що символізують пагорби міста Києва і сім Вселенських соборів.
Початковий проєкт собору склали архітектори Іван Штром і Павло Спарро, пізніше його переробив архітектор Олександр Беретті.
У розписі Володимирського собору брала участь рекордна кількість художників – 96 осіб, і часу на це пішло порядком – понад десятиліття. Розпис собору здійснювали кращі спеціалісти того часу: Віктор Васнецов, Михайло Врубель, Михайло Нестеров, Павло Свєдомський, Вільгельм Котарбінський.
Живопис собору, завдяки високій майстерності виконання, став визначним твором монументального мистецтва кінця ХІХ століття.
У Володимирському соборі нині знаходяться мощі Великомучениці Варвари, реліквіяр для яких у XVIII столітті виготовив київський золотар Самійло Ростовський.
Собор Святого Володимира — це не просто пам’ятка, яка захоплює дух, — це літопис історії, віри та мистецької спадщини України. Ця чудова неовізантійська будівля, прикрашена золотими куполами та складною мозаїкою, зберігає у своїх стінах історії про князів та часи Київської Русі.
КИТАЇВСЬКА ПУСТИНЬ – КИТАЄВО
На південній околиці Києва розташована таємнича місцевість – Китаєво. Загадка криється вже у назві. Справа в тому, що жодного відношення до Піднебесної ця місцевість не має.
Найімовірніше, «Китаєво» походить від тюркського слова «китай» – «стіна, фортеця». За часів Київської Русі тут розташовувалося городище, обнесене стіною, яка охороняла від кочівників. Є й інше пояснення. Згідно з старовинною легендою, у XII столітті на цьому місці стояв Китай-город Андрія Боголюбського — сина Юрія Долгорукого на прізвисько «Китай».
На думку археологів та істориків, у VIII-IХ століттях біля підніжжя Китай-гори було засновано слов’янське поселення. У середині Х століття тут виникло Китаєве городище. Фрагменти поселення та могильного кургану X-XIII століть збереглися тут і досі.
У XIV століття у Китаєві було створено печерний монастир, підпорядкований з XVII століття Києво-Печерському монастирю. Монастир назвали — Китаївська пустинь. На середину XVIII століття Китаївська пустинь стала «Київським Афоном».
В останні десятиліття обитель відродилася, старовинна Троїцька церква (1763–1768) була реставрована. Сьогодні тут бувають екскурсії і гіди додають до фольклорних переказів свої різноманітні фантазії. Доводилося, зокрема, чути, що нібито своєю назвою Китаїв зобов’язаний тибетським монахам, котрі влаштували тут для себе притулок і передавали надприродні здібності українським козакам… Як би там не було, але таємничий Китаїв досі залишається одним із найдивовижніших куточків Києва.
Сучасна Китаївська пустинь – це цілий комплекс монастирських будівель та угідь. Однак головним храмом і досі залишається Свято-Троїцька церква.
Китаєво — магічне місце, що обросло легендами і вкрите немалою кількістю таємниць та загадок. Все тут овіяне серпанком таємниці: багаторівневі підземні галереї, чернечі печери, чудотворні ікони, купальні та мальовничі ставки. Тут панує містична енергетика.
Знахідки археологів датуються XVII століттям, однак детальна карта підземних ходів, їхня загадкова топографія все ще мало вивчені. Печери могли з’явитися і в дохристиянські часи — галереї мають багаторівневу систему, яка частково пошкоджена часом, втручанням людини, зсувами.
Розташування храмів, печер і курганів посеред лісової гущавини породжувало численні чутки про китаївські таємниці. Кажуть, що Китаївська пустинь з каскадом озер і старовинними печерам має магічну силу, здатну очистити і облагородити думки.
Зелені пагорби, синє безхмарне небо, переспіви пташок, свіжість від природного озера, легкий прозорий дзвін, що кличе вірян на службу.
Тут зовсім інший світ. Троянди усюди. Забуваєш про все… Тут справді панує вічність…
