Печерні храми Аджанти — казковий світ каменю. Індія

ІНДІЯ. МАХАРАШТРА. АДЖАНТА

Індія — давня країна, про казкові багатства якої століттями ходили легенди. Однією з найвидатніших пам’яток давньоіндійського мистецтва є комплекс печерних храмів Аджанти. Він був створений в епоху імперії Гуптів — останньої великої держави Стародавньої Індії, яка об’єднала у 320 році північну та центральну частини країни.

Комплекс підземних буддійських храмів Аджанти створювався протягом кількох століть, з ІІ століття до н. е. до V століття н. е., він являє собою низку печер, висічених у скелі у вигляді підкови і з’єднаних широкою стежкою. З 29 печер лише у 13 збереглися статуї та фрагменти розписів.

Казково багатий і різноманітний світ розписів Аджанти став відомий усьому світу лише після 1819 року, коли забуті печерні храми були випадково виявлені британським офіцером Джоном Смітом, який полював на тигрів у джунглях штату Махараштра.

Лише 1843 року археолог Джеймс Фергюсон привіз до Королівського азіатського товариства науковий звіт з описом печер Аджанти, 24 з яких були монастирями, 5 — храмами. Всім печерам Фергюсон надав номери, його нумерація використовується і сьогодні.

Першим живописцем, що зафіксував на полотні настінні розписи печер Аджанти, був художник, фотограф та антиквар Роберт Джилл. З 1844 по 1847 він копіював і описував фрески печер Аджанти, потім представив свої роботи в Королівське азіатське товариство. Але його роботам була уготована сумна доля — більшість із них згоріло під час пожежі 30 грудня 1866 року. У 1885 році частина робіт загинула під час пожежі у виставковому залі Королівського палацу в Південному Кенсінгтоні (нині Музей Вікторії та Альберта).

Англійці прагнули зберегти культурну спадщину Аджанти. У 1861 році Королівська комісія з печерних храмів започаткувала Археологічне управління Індії, яке діє і в наш час. З того часу археологами, істориками та художниками було створено безліч малюнків та картин підземних залів Аджанти, усі вцілілі копії зберігалися у запасниках різних музеїв Лондона, у 2005 році вони були зібрані воєдино, відреставровані та виставлені напоказ.

Дослідники визнали, що якщо витягнути в лінію одні тільки кам’яні мережива різьблення печер, її довжина досягне снігів Джомолунгми. Тільки в одному з підземних залів живопис займає понад тисячу квадратних метрів, причому розписані не лише стіни, а й колони та стелі. І так було у всіх 29 печерах.

Розписи Аджанти створювалися протягом століть кількома поколіннями майстрів, тому в них знайшли свій вираз багато характерних рис, напрямів та стилів образотворчого мистецтва Стародавньої Індії. Більшість розписів Аджанти є ілюстраціями до буддійських легенд. Однак, поряд із строго канонічними зображеннями Будди і святих-бодхісатв, є безліч зображень, що показують сцени з життя Стародавньої Індії. У багатьох сюжетах розписів Аджанти є сцени придворного життя, картини відверто еротичного змісту.

Тісне співіснування релігійних та еротичних сюжетів є традиційним для середньовічної Індії та є практично у всіх буддійських та індуїстських храмах. Більше того, еротичні сцени нерідко є ілюстраціями релігійних сюжетів із життя та вчення Будди.

1983 року храмовий комплекс «Аджанта» був оголошений пам’яткою Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Дослідження печер Аджанти триває до сьогодні, але в їхній історії є безліч загадкових моментів. Археологи досі ламають голови над тим, як художники давнини примудрялися творити в напівтемряві печер. Як їм вдалося розписати стіни найтоншими малюнками з безліччю відтінків кольорів? Як вони висікали такі досконалі статуї в непроглядній темряві? Не розкрита і таємниця фарб, що світяться. Питання, питання, питання…