Софійський собор — Софія Київська — тисячолітня перлина Києва.
Одна з найвідоміших духовних святинь Києва – Софійський собор. За будь-якої нагоди люди з різних куточків світу відвідують одну із найвеличніших пам’яток історико-архітектурного мистецтва — Софію Київську, щоб доторкнутися до величі історії та відчути таємниці віків.
Збудований в XI столітті Софійський собор був свідком багатьох епохальних подій: тут заступали на престол київські князі, підписувалися важливі політичні документи, приймалися високі іноземні гості, проводилися собори та церемонії посвячення митрополитів і благословляли гетьманів.
Згідно із літописними згадками, Софійський собор, або Софія Київська був збудований у Києві на честь Святої Софії в 1017-1037 роках великим київським князем Ярославом Мудрим, але новітні дослідження вказують що ця святиня була споруджена трохи раніше – у 1011-1018 рр., і будівництво її розпочав ще Володимир Великий, а завершував справу свого батька Ярослав Мудрий.
Київський Софійський собор, збудований найкращими візантійськими майстрами, вважався однією з найбільших будівель свого часу. Його загальна ширина сягала 54,6 м, довжина — 41,7 м, висота до зеніту центральної бані — 28,6 м. Це був традиційний візантійський хрестово-купольний храм, який втілював ідею єдності неба (бані) та чотирикутної земної тверді (підбаневого квадрату).
До середини XIII століття Софійський собор використовувався як головна церква Русі, місце поховання великих князів київських. При соборі велося літописання, була створена перша бібліотека.
Зовні собор навіть не був оштукатурений і нагадував фортецю, а ось всередині вражав багатим убранством і неповторним колоритом. Головний купол та вівтар прикрашали яскраві мозаїки, що нараховували 177 кольорів та відтінків. Ними були викладені образи Христа Пантократора, Богоматері Оранти, апостолів та інших святих, зображених на осяйному золотому тлі. Усі інші приміщення собору були оздоблені фресками. Варто зазначити, що у Софійському соборі зображувалися не лише релігійні сюжети, але й світські, наприклад, портрети князя Володимира та його родини.
Варто зазначити, що більше ніде у світі не має стільки збережених до наших днів світських фресок XI століття, як у Софійському соборі.
За багатовікову історію Софійський собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти, перебудови. На долю Софії Київської випало багато випробувань: вона була свідком нападів на Київ владимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського у 1169 році, хана Батия – у 1240-му, ординців Едигея – у 1416-му, кримського хана Менглі Гірея – у 1482-му. І хоча Софійському собору вдалося уціліти, однак щоразу він зазнавав пошкоджень та пограбувань.
І лише в 1633 році, опинившись у володінні відновленої православної Київської митрополії, Свята Софія завдяки зусиллям митрополита Петра Могили і гетьмана Івана Мазепи, який виділив великі кошти на його реставрацію та перебудову, почала знову відроджуватися. В 1699–1706 роках коштом Івана Мазепи була збудована дзвіниця Софійського собору. Дзвіниця собору чотириярусна, основа в плані розміром 20 на 14 метрів. Висота становить 76 м.
У XVII—XVIII ст. Софійський собор був реставрований, принципово змінив свій вигляд і тепер є зразком українського бароко. З 1638 року був головним храмом Софійського монастиря.
Величезна загроза нависла над Софійським собором у XX столітті. Більшовики двічі хотіли знищити київську святиню: спочатку у 30-х роках, а згодом у вересні 1941-го, і лише дивом Софії Київській вдалося уникнути сумної долі Михайлівського Золотоверхого монастиря та інших святинь, зруйнованих у різні часи.
Нині Софія Київська — історико-культурний заповідник. Тут зберігається найбільша у світі кількість мозаїк — 260 м² та фресок — 3000 м² XI ст. Вони розповідають не лише про релігійне, а й світське життя Київської Русі.
Особливу цінність становлять мозаїки, які прикрашають головні частини собору — центральну баню і головний вівтар.
Витвором мистецтва мозаїки вважається зображення Оранти, розміщене в центральній апсиді — фігура Святої Діви Марії, руки якої підняті в молитві. Мозаїка має 6 метрів у висоту, її унікальність — виконана на внутрішній поверхні куполу Собору, з різних точок Оранта виглядає зображеною у різних позах — стоячи, схилившись у молитві чи на колінах.
У зеніті центральної бані зображений Христос Пантократор (Вседержитель), який царює над усім простором. Навколо Христа-Вседержителя — чотири архангели, з яких лише один — мозаїчний, а інших наприкінці XIX ст. домалював олією Михайло Врубель. Усі мозаїки собору виконані на сяйному золотому фоні, їм притаманні багатство барв, яскравість і насиченість тонів. За підрахунками дослідників, мозаїчна палітра собору налічує 177 кольорів та відтінків.
Тисячолітня Софія Київська вабить не лише прекрасною архітектурою, неповторним оздобленням стін, але й загадками та таємницями, які вона несе крізь віки.
У східній частині внутрішньої і зовнішньої північних галерей Софійського собору в давнину була великокняжа усипальниця, у якій були поховані Ярослав Мудрий, Всеволод Ярославич, Ростислав Всеволодович, Володимир Мономах. Також у стінах Софії відбувалися поховання митрополитів.
Варто зазначити, що в некрополі митрополита Київського і всієї Русі Кирила ІІ, що помер у 1281 році, було знайдено фрагменти шовкової тканини із зображенням Богоматері Оранти. Це найдавніша з усіх тканин, знайдених на східнослов’янських землях.
У Софійському соборі знаходиться білий мармуровий саркофаг Ярослава Мудрого, який помер у 1054 році, хоча документальних підтверджень, що у саркофазі похований саме він, не знайдено.
Дослідники вважають, що останки Ярослава Мудрого могли бути вивезені до США під час Другої світової. Восени 1943 року, напередодні вступу до Києва радянських військ, священики забрали з собою найдавнішу храмову святиню — ікону Миколи Мокрого, частину бібліотеки Ярослава Мудрого та останки великого князя. За однією із версій, останки Ярослава Мудрого були передані архієпископу Палладію, який емігрував до США.
Відомо, що сьогодні ікона Миколая Мокрого знаходиться в інтер’єрі Церкви Святої Трійці у Нью-Йорку. Маємо надію, що ікона Миколая Мокрого — найдавніша відома чудотворна ікона святого Миколая, перша чудотворна ікона Русі, найшановніша святиня Софії Київської, повернеться в Україну.
Існує кілька версій, чому комплекс Софійського собору не був знищений у 30-х роках XX століття. За однією із них, відомий французький письменник, лауреат Нобелівської премії Ромен Роллан написав листа Сталіну з проханням зберегти храм, збудований Ярославом Мудрим — батьком Анни Ярославни – королеви Франції, дружини короля Франції Генріха I.
Дзвіниця Софії Київської зведена у 1706 році коштом гетьмана Івана Мазепи. Досі тут зберігається великий бронзовий дзвін «Мазепа», виготовлений у 1705 році.
Це один з двадцяти дзвонів, розміщених колись у дзвіниці. Заввишки 1,25 м, він важить 13 тон і є найбільшим зі збережених старовинних бронзових дзвонів України. На дзвоні красується герб Мазепи.
Ікона-мозаїка Богородиці ХІ ст., яку науковці називають «Орантою» за молитовно підняті до неба руки, народ здавна називає «Нерушимою стіною». Існує стародавнє повір’я, що доки ця ікона залишатиметься незруйнованою, доти й існуватиме Київ.
Стоїть Оранта! Стоїть Київ! Стоїть Україна!
У 1990 році Софійський собор та прилеглі монастирські споруди було внесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як надбання усього людства.
