Співочі храми Індії. ОМ та звукові хвилі.

Індія — країна чудес та прекрасних храмів. Індія зачаровує, захоплює, надихає і не перестає дивувати! Східний колорит, давні традиції, казкові палаци та храми… Кожен сантиметр цієї землі занурений у міфологію.

З давніх-давен індійські майстри були знайомі з мистецтвом обробки каменю (граніту, мильного каменю — талькохлориту, мармуру), який голосно дзвенить при ударі. Колони, статуї богів, жертовні камені, сходи, виготовлені з «співочого каменю», можна побачити майже у всіх південних штатах Індії — Андгра-Прадеш, Карнатака, Керала, але найбільше цих шедеврів зберіглося в штаті Тамілнад.

Можна без перебільшення сказати, що давні майстри розуміли «душу каменю», чудово знали властивості цього матеріалу та вміло їх використовували. Стародавні майстри володіли якоюсь просунутою звуковою технологією, яку ми не розуміємо, вони були здатні візуалізувати звук і створити «співочі храми».

В умілих руках мулярів після копіткої обробки граніт набував резонуючих властивостей. Частина блоків починала «гудіти» на низьких октавах, інші чисто й ніжно видавали звуки, які поступово завмирали десь у камені.

У період правління династії Чола у штаті Тамілнад було споруджено «Храми Чола». До цих храмів належить храм Айраватешвари (Айраветасвара), збудований у XII столітті під час правління імператора Раджараджі Чоли II. Храм присвячений Шиві.

Унікальність храму Айраватешвари у тому, що стародавні майстри створили у храмовому комплексі музичні кам’яні сходи. На кам’яних блоках вирізано 10 сходинок, і якщо пройти сходами, то кроки створять 7 нот музичної гами класичної індійської музики. Інші 3 сходинки створюють звук АУМ-ОМ — сакральний звук — звук Всесвіту.

Ом чи Аум — в індуїстській та ведійській традиції — сакральний звук, початкова мантра, «слово Сили».

Часто інтерпретується як символ божественної тріади тримурті: Брахми, Шіви і Вішну. Використовується у практиках йоги та техніках медитації.

Відповідно до ведійської спадщини вважається, що звук «Ом» () був першим проявом не явленого ще Брахмана, який дав початок Всесвіту, що походить від вібрації, викликаної цим звуком.

Індійський дослідник історії Правен Мохан вважає, що кругові візерунки в храмі Айраватешвари, зображені на барельєфах — найстаріше різьблення у світі, яке візуально показує звук.

Але найбільше індійські храми славляться різьбленими та «музичними» колонами. У ряді храмів колони одночасно і конструктивний елемент, і музичний інструмент. Які ж розрахунки треба було провести майстрам, щоб колона витримувала величезне навантаження і не втратила резонуючих властивостей.

Знаменитий храм богині Мінакші у місті Мадурай штату Тамілнад прикрашає понад дві тисячі колон з кам’яним різьбленням. Деякі колони є музичними – на них можна грати як на ксилофоні. Із захопленням про цей архітектурний витвір відгукувався мандрівник з Італії Марко Поло.

Храм Мінакші входить до найбільших храмів світу. Він був побудований у XVII ст. за наказом царя Тірумала Наяка з династії Наяк і присвячений Шиві та богині Мінакші — одному з втілень богині Парваті. Храм Мінакші називають восьмим дивом світу, щодня його відвідують до 25 тисяч людей.

Прославився своїми музичними колонами і храм Віттала — найбільш екзотичний храм на півночі індійського штату Карнатака, за 300 км від курорту Індії — Гоа. Храм вважається найвеличнішою та найкрасивішою спорудою імперії Віджаянагара. Храм звели у XVI столітті на честь бога Вішну.

Територія стародавнього міста Хампі рясніє архітектурними чудесами, але храм Віттала – найекзотичніший. Храм демонструє дивовижну витонченість фантазії стародавніх архітекторів. Внутрішні зали Віттала прикрашені оригінальними фігурами танцюристів та музикантів, що не є рідкістю для індійських храмів.

Але Віттала не лише зображує музику – він і сам звучить. Його музичні колони під час постукування сандаловими паличками видають мелодії. Колони на вході та у внутрішніх залах складені з тоненьких порожнистих міні-колон-трубок, що оточують основну колону. Їх по сім на кожній колоні, і це невипадково – цей своєрідний інструмент може відтворювати всі сім нот. Якщо легенько стукнути по колоні, що «співає», з’являється чистий, мелодійний звук. Доповнює його пісня вітру, що гуляє по закутках храму.

Вражає і храм XIII століття у місті Халебід. Поверхня однієї з його колон майстерно відполірована. У ній можна побачити відразу два свої зображення — пряме та перевернене. Щоб досягти цього ефекту, стародавні майстри мали дуже добре знати закони оптики.

Колони… різьблення, як музичні партитури, в яких можна дізнатися про роботи з кіматики, звукові вібрації… звукові хвилі… резонанс… звук «Ом» ()…

Про що хотіли розповісти майбутнім поколінням стародавні індійські майстри?

Які технології використовувалися у ті давні часи? Таємниці… загадки… містика…

Як пояснити схожість елементів архітектури різьблених колон індійських храмів із малюнком звукових хвиль? Тільки містичною версією!

Створюючи музичні колони, стародавні індійські майстри залишили майбутнім поколінням «музичні» повідомлення, зашифровані у камені.

Нам лише залишилося розшифрувати ці «звукозаписи».