Світ — ілюзія — майя. Смерть — квантовий стрибок…
Фізичний, видимий світ є ілюзія — майя, життя після смерті — безсмертне, нескінченне і реальне. Смерть – це просто перезавантаження комп’ютера.
Космологія, філософія та міфологія цивілізацій Стародавнього світу кажуть, що смерть не є абсолютним і безповоротним кінцем всього, і що життя, прийнявши іншу форму, продовжує існувати після фізичної смерті. Китайська філософія свідчить:
«Хочеш навчитися, як краще жити? Навчися спочатку, як померти».
У наш час небаченого технічного прогресу людство має неймовірні знання про влаштування Всесвіту, про найскладніші машини та високі інформаційні технології. Але, як не дивно, поки що немає жодного однозначного знання про життя після смерті. Що ж насправді відбувається після смерті?
На це питання намагалися дати відповідь тисячі найкращих представників людства – пророки, науковці, езотерики. Кожен вносив свою крихту в найскладнішу мозаїку реальності життя після смерті.
Професор космології та фізики Каліфорнійського технологічного інституту Шон Керролл навів докази життя після смерті.
Він стверджує, що після смерті людина не зникає, а просто починає існувати в іншому вигляді. За його словами, душа (свідомість), швидше за все, є рядом атомів, електронів або інших субатомних частинок, вони нікуди не зникають після загибелі тіла, їх просто перестає стримувати зовнішня оболонка і елементи повертаються у свої поля.
Згідно з квантовою теорією поля, для кожного типу частинок є одне поле у Всесвіті: одне для всіх фотонів, інше для електронів і так далі. Таким чином, усі складові людини просто «розлітаються» своїми місцями, але не зникають зовсім.
Така поведінка часток може підтверджувати існування інших нематеріальних речей. У контексті теорії вони можуть бути невидимими квантовими об’єктами нашого Всесвіту, де видимою матерією є лише мала частина.
Раніше схожу заяву зробили вчені із Північної Кароліни. Професор Роберт Ланца, який керував вивченням стовбурових клітин та експериментами з клонування, вважає, що життя людини не закінчується після біологічної смерті. На його думку, люди, які померли, потрапляють у паралельний світ, де живуть в іншій формі.
Смерть організму та мозку не означає смерть свідомості, людське життя не закінчується зі смертю мозку. Александер Ібен, розповідаючи у книзі «Доказ раю» про свою подорож до інших світів у стані коми, пише:
«Я зіткнувся з реальністю світу свідомості, який існував абсолютно незалежно від мого бездіяльного мозку».
Як казав Едгар Кейсі: «фізичне тіло не є нашим справжнім тілом. Наше справжнє тіло – це тонке тіло, яке вібрує надто швидко для звичайного сприйняття. Смерть – це інша, не виявлена форма життя. Смерть, у певному сенсі, – як сон – це тінь того стану, який ми відчуваємо із припиненням нашого земного буття, і називаємо смертю. Уві сні та після смерті діяльність та переживання продовжуються».
Смерть, про яку зазвичай йдеться – це лише проходження в інші двері.
Згідно з Каббалою, ми всі безсмертні. Смерть — лише один із етапів внутрішнього розвитку, що визначає наступну фазу нашого існування. Смерть – це поріг. Вона відчиняє двері в наступне життя. Щоб наш розум став якомога яснішим і безтурботнішим. (Зоар «Книга сяйва»)
Едгар Кейсі стверджував, що коли ми вмираємо, то в момент свого переходу ми стикаємося в точності з тим, що ми створили у своєму розумі, тобто зі світом мислеформ – з уподобаннями та думками, з тією діяльністю, до якої ми були залучені.
Період переходу від життя до смерті для кожного свій. Це індивідуальний досвід, який для кожної людини зумовлений тим, що він робив у цьому житті, про що думав, і щодня створював для себе в ментальному та духовному сенсі.
Час тут не має значення. «Перші десять хвилин після смерті» для деяких можуть виявитися мало не вічністю. У цьому іншому вимірі немає часу, ні простору. Переміщення тут відбувається миттєво, зі швидкістю думки, а час завжди один.
На запитання: «Скільки часу займає процес вмирання?», Кейсі відповів: «…багато індивідів перебувають у стані, який називається смертю, довгі роки, хоча при цьому не усвідомлюють, що вже давно померли»!
Те, що ми постійно утримуємо у своїй свідомості, те, що ми утримуємо у своєму розумі, те, про що ми думаємо, – з тим ми маємо справу протягом життя, і матимемо справу в момент смерті.
Відразу після смерті настає період несвідомості, що нагадує стан сну за життя, від якого ти поступово прокидаєшся. Тривалість цього періоду залежить від розвитку кожного конкретного індивіда.
Тільки коли ми починаємо дивитися на життя і смерть як на якийсь континуум, як на потік переживань, як на безперервність свідомості, ми можемо осягнути суть спокою.
У зчитуваннях, проведених Едгаром Кейсі, багато вказує на те, що ті, кого ми любимо, залишаються близькими нам після смерті. Кохання поширюється далеко за межі того, що ми називаємо смертю.
Смерть на матеріальному плані — це проходження через зовнішні двері на інший план, — у свідомість, яка являла себе в матеріальній діяльності. Смерть, як і саме народження – це народження в інший досвід. Ми вмираємо тут і народжуємось там.
Роберт Ланца переконаний, що життя творить Всесвіт, а не навпаки. Простір і час не є відчутними предметами, ми просто думаємо, що вони є насправді. Все, що ми бачимо – це вихор інформації, що проходить через свідомість, реальність – це процес, який вимагає участі нашої свідомості. Згідно з теорією біоцентризму, смерть, як ми її розуміємо, — це ілюзія, створена нашою свідомістю.
Будда говорив, що коли людина вмирає, всі її накопичені за все життя бажання, спогади, карми всього її життя перестрибують як енергетичні хвилі в нове життя. Це стрибок. У фізиці є для цього точне визначення – «квантовий стрибок» — «стрибок чистої енергії, в якій немає ніякої речовини».
Не все за життя живе і не все зі смертю вмирає: одне – початок іншого. Життя, насправді, вічне.
