Святкування Різдва часів княжої доби Київської Русі.
Святкування Нового року і Різдва часів княжої доби Київської Русі поєднувало язичницькі обряди (давні вірування в Коляду, Дажбога) та християнські (народження Христа).
Зимове сонцестояння (Коляда) у дохристиянському Києві було головним святом: люди відзначали народження нового Сонця, співали обрядові пісні, приносили жертви богам, влаштовували ігри та гуляння. У передсвяткову ніч на київських пагорбах запалювали великі багаття — символ перемоги світла над темрявою. Молодь у масках звірів і духів обходила двори, співаючи стародавні колядні пісні, бажаючи господарям урожаю та добробуту.
Святкування Різдва за часів княжої доби Київської Русі було переплетенням двох світів. Після хрещення Русі (988 р.) язичницькі обряди переплелися з християнськими. Церква встановила святкування Різдва Христового як головного зимового свята. У «Повісті минулих літ» згадується дата, але майже немає описів побутових деталей.
Тісне переплетіння давніх язичницьких обрядів з християнськими традиціями від культів Сонця й зимового повороту до куті, колядок і церковних богослужінь виражалося в обрядах на Святвечір: дідух, 12 пісних страв, ритуали з вогнем (ватри), колядування, захисні обереги. Згодом ці традиції перейшли до церковного календаря, а після хрещення Русі стали частиною спільного святкування.
Старі язичницькі пісні перетворилися на християнські, з мотивами народження Христа. Вже з XV–XVI ст. у Києві з’явилися вистави про народження Ісуса, які поєднували біблійні сюжети з народними жартами.
Поєднання язичницької магії та християнської духовності створювало особливу атмосферу: від оберегів і замовлянь до церковних співів.
Святкування новорічних і різдвяних свят у стародавньому Києві було синтезом двох світів: язичницького поклоніння Сонцю та християнського вшанування народження Христа. Саме ця подвійність дала Україні багаті традиції – від куті й узвару до колядок і вертепів, які ми знаємо й сьогодні.
Атмосферний сценарій святкування новорічно-різдвяних свят часів княжої доби Київської Русі (XI–XIII ст.) — це поєднання язичницьких традицій і нової християнської обрядовості. Літописи згадують, що у Святвечір у княжому дворі Києві святкування мало ритуальний характер: князь і бояри йшли до Софійського собору на урочисту літургію, а після служби влаштовували бенкети з кутею, узваром і медом. Кутя у княжу добу символізувала пам’ять про предків і зв’язок із небесним світом. Її залишали на столі на ніч «для душ померлих».
У XI–XII ст. з’являється традиція носити символічну зірку — знак Вифлеємської зірки — символом нового Сонця після зимового сонцестояння, але водночас вона нагадувала про давній культ небесних світил.
На Подолі та біля Софійського собору у Києві влаштовували ярмарки, де продавали свічки, мед, пряники. Господарі дарували колядникам їжу й дрібні гроші — це вважалося благословенням дому.
Хоча класичний вертеп з’явився пізніше (XVI ст.), у княжий період вже існували театралізовані вистави при монастирях, де показували народження Христа.
За переказами, перші колядки виникли саме у княжий час. Їх співали не лише як християнські пісні про народження Христа, а й як магічні заклинання на врожай і добробут. Колядники вважалися посланцями світла, які приносили благословення дому.
Легенди про Різдво княжої доби — це не лише про народження Христа, а й про перехід культури: від поклоніння Сонцю й духам до християнської віри. Вони робили свято містичним мостом між двома світами — старим язичницьким і новим християнським. Саме тому наші сучасні колядки й обряди мають таку багатошарову символіку.
Легенда про Різдво у Києві
У зимову ніч, коли Дніпро вкривався кригою, а пагорби Києва сяяли від багать, місто чекало на диво. Князь зі своєю дружиною й боярами йшов до Софійського собору, де дзвони розливалися над усім Подолом. Люди вірили, що саме цього вечора небеса відкриваються, і ангели сходять на землю.
Існував переказ, що в ніч Різдва над Дніпром з’являється сяйво — то ангели сходять, щоб охороняти Київ. Ті, хто бачив це світло, казали, що воно дарує силу й захист на весь рік.
Ця легенда показує Київ як місто-оберіг: тут Різдво було не лише святом народження Христа, а й містичним мостом між предками, сонцем і новою вірою. Саме тому зимові свята княжої доби сприймалися як час, коли весь космос зупиняється, щоб благословити Київ.
У статті використані новорічні фото головної ялинки України різних років на Софійській площі у Києві.
