Таємничі місця Старого Києва.
Старий Київ — це не просто історія, це цілий шар містики, загадок і таємниць, які досі живуть у його вулицях, горах і монастирях. Ось кілька найцікавіших сюжетів.
Чортове Беремище
Чортове Беремище — «місце сили», одне з найзагадковіших і наймістичніших урочищ Києва, яке зберігає в собі легенди, що сягають часів хрещення Русі.
Чортове Беремище — давнє урочище, височина на схилі Михайлівської гори (187,7 м), в районі сучасного парку Володимирська гірка, одна з шістьох київських «Лисих гір». Вперше згадується у 1672 році в «Хроніці» ігумена Феодосія Софоновича. Назва походить від слова «бремя» — тягар. За легендою, коли князь Володимир у 988 році знищував язичницьке капище, ідола Перуна волочили з гори до Дніпра, і він начебто кричав, бо в ньому «сидів біс».
Місце це довгий час користувалося поганою славою. У середньовіччя вважали, що сюди злітаються на шабаш відьми.
Нині на місці капища височіє Михайлівський Золотоверхий собор, нижче — парк Володимирська гірка, а в яру, де колись тягли ідола, проходить траса фунікулера, відкритого у 1905 році.
Місце втратило свою містичну ауру, але легенда живе в назві і пам’яті міста.
Містична легенда про Чортове Беремище і артефакт Перуна
Колись, у часи, коли Київ ще дихав язичницькими богами, на вершині Михайлівської гори стояв ідол Перуна — бога грому, сили й справедливості. Його очі були з бурштину, а в руці він тримав камінь, вирізьблений з чорного обсидіану, який називали Громовим Серцем.
Коли князь Володимир наказав знищити капище, ідола скинули з гори, і він покотився в яр, що нині зветься Чортовим Беремищем. Але камінь не зник. Він впав у землю, і з того часу щороку, в ніч літнього сонцестояння, коли день найдовший, а ніч найкоротша, Громове Серце пробуджується.
В цю ніч у парку Володимирська гірка починає гудіти земля, ніби дихає. Дерева навколо Беремища завмирають, і навіть вітер не шелестить листям. Ті, хто проходить повз, можуть почути гуркіт, схожий на далеку битву, або побачити світло, що виходить із землі — наче блискавка.
Кажуть, що в Києві існує таємне братство Хранителів Каменю, яке щороку збирається біля Чортового Беремища, щоб вгамувати силу Перуна, аби вона не вирвалася назовні. Бо якщо Громове Серце пробудиться повністю — Київ накриє буря, яка змиє все несправедливе, але й може знищити місто.
У 1905 році, коли будували фунікулер, один із робітників начебто знайшов чорний камінь з рунами, але його забрали невідомі люди. З того часу фунікулер іноді зупиняється без причини — саме в ніч сонцестояння.
Старокиївська гора
Старокиївська гора — це серце стародавнього Києва, місце, де зароджувалися легенди Київської Русі. Її історія — це сплетіння археології, міфів і сакральної географії, це енергетичний центр, де можна «поговорити з небесами». Тут збереглися сліди дохристиянських культів.
Старокиївська гора являє собою плато, найвища точка якого — близько 100 м над рівнем Дніпра. З півночі гора круто зривається до долини Дніпра, з інших боків — обмежена схилами, що спускаються в долину річки Либідь та Хрещатий яр.
Старокиївська гора вважається місцем заснування Києва — саме тут, за легендою, жив легендарний князь Кий. Град Кия — найдавніше укріплене городище (V–IX ст.), яке мало вал і рів, що робило його майже неприступним.
Згідно з «Повістю минулих літ» у середині X століття на Старокиївській горі були 2 князівські двори, один з яких належав княгині Ользі, а також капище Перуна — Перунів пагорб.
За Володимира Святославича укріплення Старокиївського городища знесли, і в північний частині Старокиївській гори виник новий міський центр, відомий під назвою «місто Володимира».
За Ярослава Мудрого велика територія на південь від «міста Володимира» була оточена потужними укріпленнями та забудована, її центральною спорудою став Софійський собор..
На Старокиївській горі виявлено палеолітичну стоянку, кілька поселень трипільської культури, пам’ятки доби бронзи і скіфського часу. У 1908 р. археолог Вікентій Хвойка розкопав капише Перуна — жертовник VI–VII ст. Тут стояла Десятинна церква — перший кам’яний християнський храм Київської Русі.
Легенда про дух Кия і пробудження Старокиївської гори.
Колись, у сиву давнину, коли Дніпро ще не мав імені, а зорі сходили над горами, три брати — Кий, Щек і Хорив — обрали місце для свого граду. Але саме Кий, старший, був не просто князем, а хранителем рівноваги між землею і небом.
Коли Кий обрав місце для граду, він почув голос землі — глибокий, як Дніпро, і ясний, як небо. Земля сказала:
«Поклади своє серце тут, і місто житиме вічно».
Кий вирізьбив камінь, поклав його в глибину гори, і запечатав його словом, яке знає лише дух гори.
Кий побудував городище на найвищій горі, яку освятив власною кров’ю, змішаною з водою Дніпра. І коли настав його час піти, він не помер — він заснув у надрах гори, щоб повертатися щороку в день весняного рівнодення, коли світло і темрява рівні, щоб перевірити, чи гідні ми його спадщини.
Щороку, в день весняного рівнодення, коли світло і темрява рівні, гора дихає. Ті, хто стоїть на її вершині в цю мить, можуть почути шепіт каменю — він питає: «Чи гідні ви Києва? Чи пам’ятаєте ви Кия?» І якщо відповідь — щира, гора дарує натхнення, силу і захист.
У Національному музеї історії України, розташованому на самій горі, нібито зберігається невідомий артефакт — кам’яна плита з написом, який досі не розшифровано. Деякі дослідники вважають, що це послання Кия, яке відкриється лише тоді, коли Київ буде готовий почути правду про своє призначення.
У наступній статті…
Про Замкову гору – де колись стояла фортеця, а нині — місце, де «дихає Час».
Про Андріївський узвіз — місце, де мешкали митці, алхіміки, і чаклуни. Його атмосфера досі зберігає щось незвичайне.
