Колесо Сансари. Карма і реінкарнація.

Переглядаючи сторінку мого улюбленого французького письменника Бернарда Вербера на facebook, я згадала старовинну єврейську притчу з першого роману Вербера «Мурахи».

«Жив-був каменяр, який втомився дробити гору під палючими променями сонця. «Мені набридло таке життя. Тесати і тесати камінь, доки не звалишся з ніг… та ще це Сонце, весь час Сонце! Ах, як би я хотів бути на його місці! Я жив би високо в небі, я був би всемогутнім, гарячим, заливав би весь світ своїми променями», – сказав собі каменяр.

І сталося диво: його благання було почуто, і каменотес відразу перетворився на Сонце. Він був щасливий через те, що його бажання виповнилося. Але, радісно посилаючи всюди свої промені, він помітив, що хмари перегороджують їм дорогу. «На що мені бути Сонцем, якщо прості хмари можуть не пропустити моїх променів! — Вигукнув він. – Якщо хмари сильніші за Сонце, я краще буду хмарою».

І він став хмарою. Він обігнув увесь світ, летів, проливав дощ, але раптом здійнявся вітер і розвіяв його. «Ах, вітер може розігнати хмари, значить, він сильніший, я хочу бути вітром», — вирішив каменяр.

І тоді він став вітром. Він віяв над усім світом. Він влаштовував бурі, шквали та тайфуни. Але раптом він помітив, що шлях йому перегороджує стіна. Дуже висока та дуже міцна. То була гора. «Навіщо мені бути вітром, якщо проста гора може зупинити мене? Вона сильніша за всіх!» – сказав наш герой.

І тоді він перетворився на гору. І тут він відчув, що щось стукає по його боці. Щось, що сильніше за нього, що дробить його зсередини. Це був… маленький каменяр!»

Філософія цієї притчі – казки проста: Людина думає, що ставши «іншою», вона буде сильнішою і могутнішою. Але в результаті людина приходить до висновку, що тільки «бути собою» дає їй силу, здатну змінювати світ.

А якщо уявити «переродження» каменяра як перехід від одного досвіду життя до іншого? Перехід, що триває до того часу, поки людина зрозуміє суть своєї еволюції. Французький письменник, мандрівник, йогін Сатпрем у книзі «Шрі Ауробіндо, або Подорож свідомості» писав:

«Еволюція не полягає в тому, щоб ставати все більш і більш святим, або все більш розумним, або все більш щасливим. Еволюція у тому, щоб ставати дедалі більше просвітленим. Потрібно багато часу, щоб зуміти зрозуміти справжню сутність минулих життів. Чим більше розвивається фізичне тіло, тим яснішими стають ментальні нагадування про те чи інше життя».

В індуїзмі акцент робиться на циклічній безперервності існування — на низці життів, смертей, відроджень, кармі та перевтіленні. Стан Будди — одна з найвищих досконалостей, для досягнення якої потрібно докладати величезних зусиль протягом багатьох життів.

Життя – це нескінченне повторення. Те, що ми не зрозуміли вперше, відбувається з нами знову. Трохи інакше. Якщо ми, як і раніше, не розуміємо, подія повертається доти, доки ми не засвоїмо урок остаточно. Якщо ми не засвоїли його в цьому житті, нам буде надано можливість виправити все у новій реінкарнації.

Реінкарнація — це не просто процес багаторазового переродження, яке має на меті компенсувати помилки минулого. Це частина складнішого процесу — загальної еволюції людини. Якщо ми розглядатимемо реінкарнацію поза планом еволюції, то отримаємо спотворену картину — це те саме, що, розглядаючи ціле життя, ми обмежилися б якимось одним роком, вважаючи його єдиним важливим фрагментом.

Реінкарнація є частиною процесу еволюції свідомості: щоразу душа втілюється в різних тілах, щоб розвинути свою свідомість і стати повністю просвітленою. Деякі життя можуть і не бути ознаменовані великими проривами та досягненнями у розвитку: вони більше присвячені відпрацюванню карми та відновленню рівноваги.

В індуїзмі, буддизмі та джайнізмі уявлення про смерть пов’язане із законом карми, згідно з яким якість наступних втілень безпосередньо пов’язана з балансом заслуг та гріхів з попередніх життів.

Якщо ми ведемо нещасливе життя, це має бути обумовлено нашою минулою поганою кармою. Якщо, незважаючи на нашу злість і недоброзичливість, ми ведемо щасливе життя, це також через нашу минулу карму. Наші поточні вчинки за першої ж нагоди приведуть до всіх своїх наслідків.

Одне з основних понять в індійській філософії — сансара — самсара («перехід, низка перероджень, життя») — кругообіг народження і смерті у світах, обмежених кармою. Сансара вчить, що душа відразу після смерті народжується в матеріальному світі наново і продовжує обертатися в кругообігу народжень і смертей доти, доки повністю не очистить свою свідомість від матеріалістичних бажань.

«Як, залишивши старий одяг, людина бере інший, новий, так, залишивши старі тіла, входить втілена душа в інші, нові. Для народженого неминуча смерть, для померлого неминуче народження» — Бхагавад-гіта.

За філософією джайнізму всі живі істоти підкоряються законам, які змушують їх, окрім їхньої волі, перебувати в сансарі і «звільнятися» через кожні 8400000 світових періодів. Згідно з традиційними джайнськими джерелами, число 84 символізує завершеність і є символічним нагадуванням 8400000 перероджень людини.

Найбільший джайнський храм в Індії, що перевершує красою Тадж Махал, — храм Ранакпур має 84 підземні палати, у його схованках і в наші дні зберігаються незліченні скарби, подаровані махараджами.

«Тибетська книга мертвих» — «Бардо Тодоль» містить докладний опис станів — етапів, через які, згідно з буддійською традицією Тибету, проходить свідомість людини, починаючи з процесу фізичного вмирання і до моменту наступного втілення (реінкарнації) в новій формі.

«Бардо Тодоль» описує час смерті як унікальну можливість духовного вивільнення з циклів смертей та перероджень, а також як період, що визначає наше наступне втілення у разі, якщо звільнення не досягнуто. З цієї позиції переживання бардо, чи проміжних станів між життями, навіть важливіше, ніж втілене існування.

Олена Блаватська — теософ, письменниця та мандрівниця у книзі «Карма або закон причин і наслідків» писала: «Карма створюється невпинно нашими думками, бажаннями та вчинками; це той посів, плоди якого ми пожинатимемо в майбутньому.

Протягом століть ми нагромаджуємо причини, які не можуть здійснитись до часу, і ми завжди живемо під впливом подвійної сукупності карми: одна виявляється, а інша чекає, ніби в тіні, випадку, щоб проявитися.

З цього можна вивести, що прихована карма може переноситися з одного втілення в інше і довго залишатися похованою, щоб ожити і принести плоди — подібно до зерен, що знаходяться в єгипетських саркофагах, — як тільки з’являться всі необхідні умови».

Про реінкарнацію говорить вся давня мудрість Землі від Далекого Сходу до Єгипту. Всі наші окремі життя, взяті разом, є зростанням свідомості, причому вершиною, кульмінацією цього зростання є земне звершення. За зовнішньою еволюцією видів здійснюється еволюція свідомості, і цій духовній еволюції судилося завершитись індивідуальною та колективною реалізацією на Землі.

Якщо розглядати реінкарнацію з погляду еволюції свідомості, вона перестає бути безцільним кругообігом народжень і смертей. Сам зміст нашої еволюції у тому, щоб стати свідомими.

Замість того, щоб бути ланцюгами, закон карми дає сильній душі крила, на яких вона може піднятися у сфери безмежної свободи.

Олена Блаватська

У статті використані фото картин Володимира Куша