Втрачені технології стародавньої Індії. Частина V
Продовження статті «Втрачені технології стародавньої Індії»
Індія — казкова країна, знайома нам за релігійно-філософськими напрямками, оригінальною міфологією та унікальною архітектурою, де присутні десятки стилів, часом зовсім різних, поєднання яких не знайдеш в жодній іншій країні світу.
Зоряні ворота та різьблені колони храму Копешвар
Храм Копешвар знаходиться у Хідрапурі на кордоні Махараштри та Карнатаки, на березі річки Крішни. За офіційною версією храм був збудований у XII столітті королем Гандарадітья і присвячений богу Шиві. За іншими джерелами, храм був збудований у VII столітті н.е. за правління царів Чалук’я.
Копешвар є свідченням унікальних технологій давніх майстрів. Храмовий комплекс ніби спирається на спину 92 різьблених кам’яних слонів. Усередині храму – 108 кам’яних різьблених колон з базальту. Мистецтво, вміння та талант ремісників, найскладніша майстерність роботи з каменем (якщо вірити історикам – у XII столітті) вражає уяву.
Храм споруджено за «зоряним планом». Базальт для спорудження храму Копешвар нібито доставляли з гірського хребта Сах’ядрі, розташованого приблизно за 100 км (!?) Унікальна за своєю архітектурою головна частина храмового комплексу – Сваргамандапа має вестибюль з відкритим верхом, небо можна побачити зсередини мандапи (відкритий зал з колонами). Загалом у комплексі 95 колон. Сваргамандап збудовано на 48 колонах, розташованих по колу.
Храм Копешвар схожий на давню «зоряні ворота». Мабуть, не випадково індуїстські храми будувалися за канонами моделі Всесвіту.
Храм Бхога Нандешвара — архітектурне диво
Всесвітню популярність серед чудес Індії мають твори різьбленої архітектури, як, наприклад, в індуїстському храмі Бхога Нандешвара — одному з найстаріших у штаті Карнатака. Унікальний храм і досі багато в чому не досліджений.
Бхога Нандешвара – архітектурне диво на лоні природи. Це чудовий великий комплекс зі складним різьбленням по каменю. Храм Нандешвара є одним із найстаріших храмів Карнатака, його спорудження походить від початку IX століття. Найраніші написи про час будівництва храму Шиви свідчать про спорудження храму Нандешвара в період правління імператора Говінда III – 806 н.е.
Архітектурний стиль храму – дравідійський. Між двома святилищами знаходиться невелика святиня Ума-Махешвара з Кальяна Мантапа — царським Залом одружень, що підтримується декоративними колонами з чорного каменю з рельєфами, що зображають індуїстських богів Шиву та його дружину Парваті, Брахму (творця) і Сарасваті , а також декоративні ліани та барельєфи птаха, що типово для архітектури Хойсала.
Пірамідальні та багаторівневі вежі (шикхари) піднімаються над двома головними святинями. Кожна головна святиня має великий лінгам (символ бога Шиви).
Різьблені колони храму Амрутешвара
Одним із дивовижних храмів Індії, головною окрасою якого є унікальні різьблені колони, є невеликий храм Амрутешвара, розташований у селі Амрутхапура, за 67 км на північ від міста Чикмагалур у штаті Карнатака.
Храм був побудований у 1196 році н.е. за часів правління Віра Балала II — короля Хойсали. У храмі Амрутешвара втілено характерні риси хойсальської храмової архітектури. Одним із найзнаменитіших скульпторів храмів Карнатаки був Маллітама, історики вважають, що він заклав основу золотого архітектурного віку Індії.
Божеством храму Амрутешвара є Шива, лінгамом — 300-річний Трімурті, привезений із Непалу. Храм квадратної форми, має оригінальну надбудову, прикрашену скульптурами та мініатюрними декоративними вежами. На зовнішніх стінах храму витончені, до дрібниць опрацьовані барельєфи, на яких відображені сцени з «Махабхарати», «Рамаяни» та епічних творів стародавньої Індії.
Великий зал у стилі Хойсала є однією з важливих частин храму Амрутешвара. Ряди блискучих круглих відполірованих колон з хитромудрим різьбленням підтримують куполоподібну стелю, прикрашену квітковими візерунками. Унікальні технології стародавніх будівельників вражають та захоплюють. Форма колон неповторна, вони були створені понад 800 років тому, у століття, коли ще не існувало токарних верстатів. На стелі зали чудові квіткові візерунки.
Існує припущення, до якого дедалі більше схиляються сучасні археологи та геологи, що колони у храмі робили з монолітного шматка каменю, який обточували на токарному верстаті. Якщо припустити, що 8 століть тому справді були доступні такі технології, то важко уявити, як саме вдалося виточити 4-метрову кам’яну колону вагою десятки тонн на токарному верстаті.
Щоразу, відкриваючи для себе стародавню Індію, ставиш одне й те саме питання: як стародавнім будівельникам вдавалося створювати такі дива, якими інструментами користувалися індійські майстри, створюючи унікальні шедеври з каменю, скільки часу та людських зусиль було витрачено на спорудження сотень храмів, що практично не повторюють себе в архітектурі, фресках та різьбленні. 
Індія була і залишається загадкою.
