Видубицький монастир у Києві — шедевр українського бароко.

Унікальний архітектурний комплекс трьох храмів, розташований на Звіринецькій горі, поруч з нижньою частиною Національного ботанічного саду імені М. Гришка, по праву вважається пам’яткою національного значення. Весняний пейзаж з куполами Видубицького монастиря в оточенні квітучого бузку — є справжньою візитівкою Києва.

Видубицький монастир один із найдавніших та найкрасивіших монастирів у Києві. Його історія почалася ще в ХІ столітті, коли 1070 року Всеволод Ярославич, син Ярослава Мудрого, заклав тут кам’яний храм на честь народження довгоочікуваного сина. Видубицький монастир був сімейним монастирем сина Всеволода, Володимира Мономаха та його нащадків.

Походження назви монастиря має декілька версій, хоча усі пов’язані виключно із назвою місцевості Видубичі. За легендою, ця святиня була заснована на місці, де свого часу випірнула (видибнула) дерев’яна статуя язичницького бога Перуна, яку князь Володимир у 988 році наказав скинути до Дніпра з Володимирської гірки.

За іншою версією, храм був заснований недалеко від місця першої переправи через Дніпро, на якій видибали із суцільного дерева (дуба) човни. Назва «Видубицький» була дана монастирю не відразу, у «Повісті минулих літ»  лаврський чернець Нестор називає його Всеволодовим:

«В літо 1070 було закладено церкву святого Михаїла у Всеволодовому монастирі на Видубичах».

Після віднайдення Звіринецьких печер наприкінці XIX століття стало зрозуміло, що підземний монастир на честь архангела Михаїла тут існував задовго до хрещення Русі князем Володимиром. Археологами встановлено, що ці печери древніші Лаврських.

Коли ж після 988 року гоніння на християн припинилися, ченці вибралися з підпілля, заснували новий монастир і назвали його Видубицьким — за назвою місцевості.

Будівництво архітектурних споруд монастиря, що збереглись до наших днів, розпочалось у другій половині XI століття князем Всеволодом, сином Ярослава Мудрого, поблизу його заміської резиденції — Красного двору. Вперше згадується в Повісті минулих літ під 1070 роком. Спочатку називався за іменем фундатора — Всеволода, згодом — за місцевістю — Видубицьким.

У 1116 році ігумен цього монастиря Сильвестр створив одну з редакцій «Повісті минулих літ» водночас тут вівся Київський літопис.

У 1070 році в монастирі розпочалось будівництво мурованого Михайлівського собору.

Сучасний ансамбль Видубицького монастиря сформувався з середини XVIII століття.

Видубицький монастир – один із найбільш таємничих та найбільш цікавих монастирів Києва. Схований у лісі на дніпровському схилі, цей монастир зберігає колорит давніх княжих та козацьких часів – періоду найбільшої величі Києва.

Видубицький монастир був досить впливовою і багатою обителлю. Йому належали землі на Звіринці, Либеді, Осокорках, Наводничах та в інших місцях навколо Києва і значно далі (наприклад, монастирю належали два села біля Мозиря в Білорусі). Під час ординської навали обитель на Видубичах не була зруйнована і вже у 1250 році тут зупинявся Данило Галицький на своєму шляху до хана.

Справжній розквіт Видубицького монастиря розпочався у другій половині XVII століття, коли гетьмани повернули йому самостійність, великі землі та маєтки. В бутність гетьмана Івана Мазепи опіку над монастирем взяв полковник Михайло Миклашевський. На його кошти було зведено найвеличнішу монастирську споруду – Георгіївський собор — один із найкращих шедеврів українського бароко. Храм зведено на честь Георгія Переможця впродовж 1696–1701 років.

Георгіївський собор – справжній шедевр українського (козацького) бароко. Це один з найкращих зразків української архітектури доби Гетьманщини. Собор належить до п’ятибанних дев’ятидільних храмів за зразком ніжинського Собору святого Миколая Чудотворця, поширених у тогочасній Гетьманщині.

Справжнім шедевром українського мистецтва доби бароко був п’яти ярусний позолочений іконостас Георгіївської церкви, завершений на момент освячення храму 1701 року. Його подарувала Уляна, дружина Данила Апостола, майбутнього гетьмана України.

Видубицька дзвіниця — невіддільна частина барокового ансамблю Видубицького монастиря, зведена коштом гетьмана Данила Апостола у 1727—1733 роках. Особливістю споруди є те, що всі її фасади мають різне оздоблення. Сучасне розфарбування бані золотими зірками на синьому тлі з’явилося вперше після ремонту 1894 року.

Найдревніша споруда Видубицького монастиря — Михайлівський собор, зведений у 1070—1088 роках Великим князем Всеволодом, сином Ярослава Мудрого. Східна стіна церкви страждала від зсувів, що траплялись внаслідок повеней. В середині XVII ст. власним коштом храм реставрував митрополит Петро Могила. Нині від колишнього великого храму зберіглась західна частина, а східна відома лише за розкопками фундаментів.

Видубицький монастир у Києві є ймовірним місцем написання пам’ятки києворуського письменства «Слово о полку Ігоревім». Адже саме у цьому своєрідному центрі українського рукописання протягом ХІІ століття творився Київський літопис, а також «Повчання» Володимира Мономаха.

Гуляючи територією Видубицького монастиря, поруч зі віковими святинями, час неначе зупиняється. На зміну міським турботам та метушні приходить благодать та спокій.

… який то особливий простір душі дає це місце, коли, відпочиваючи на ньому, задивишся на гряду підвищень, що йдуть на полудень… по якому тече багаторозливне Дніпро… і далеко відносить за собою ваші думки…

М. О. Максимович