Михайлівський Золотоверхий собор – храм, який повстав із попелу.

Більше як 900 років тому було закладено Михайлівський собор. Святиня має довгу та бентежну історію, вивчаючи яку, починаєш краще розуміти історію Києва і України. Декілька разів храм опинявся на межі існування, але щоразу відроджувався.

Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир — чинний православний монастир на честь Архангела Михаїла в Києві, головним храмом якого є кафедральний собор Православної церкви України — Свято-Михайлівський Золотоверхий собор.

Історія Михайлівського Золотоверхого монастиря починається з 11 липня 1108 р. згадкою в літописі про закладення онуком Ярослава Мудрого, князем Святополком Ізяславичем (хресне ім’я Михайло) храму в ім’я архистратига Михаїла. Можливо, однією з причин, що спонукала князя Святополка збудувати церкву, стала його перемога над половцями, оскільки архангел Михаїл був заступником воїнів.

Першочергово храм був дерев’яним. Однак, дуже скоро розпочалася його перебудова: з’явилася кам’яна споруда, прикрашена мармуром, мозаїкою та розкішними іконами. Вершину храму вінчав позолочений купол.

Вперше в Київській Русі з’явилася святиня на оздоблення куполу якої не пошкодували дорогоцінного металу. Можна тільки уявити, який ефект справляв блиск золота на жителів міста, храм одразу ж почали називати Золотоверхим. До речі, саме з Михайлівського собору і бере свій початок традиція позолочувати купола церков.

Михайлівський Золотоверхий собор було збудовано з каміння і цегли-плінфи на вапняно-цем’янковому розчині технікою «мішаної кладки». Застосування цем’янки — характерна риса кам’яної архітектури Київської Русі, яку знаходять у найголовніших пам’ятках Києва (Софійський собор, Десятинна церква).

Стіни Михайлівського собору прикрашали мозаїки і фрески. Внутрішнє оздоблення храму вражало своєю розкішною красою: стіни були зроблені з рожевої плінфи та бутового каменю.

Імена зодчих та майстрів, які будували та оздоблювали цей витвір мистецтва, залишилися невідомими, проте вчені припускають, що тут працював відомий іконописець, чернець з Києво-Печерської Лаври — Святий Аліпій.

Довгий час головною святинею Михайлівського собору були мощі Святої Варвари. Паломники з усієї країни рушали до храму аби «доторкнутися» до чудотворних мощів. А головним християнським сувеніром з Києва були, так звані, «перстні Святої Варвари» – дорогоцінні або й звичайні прикраси, які на певний час клали у раку з мощами, а потім продавали вірянам.

Згідно літописних свідчень, мощі Святої Варвари Іліопольської, яка прийняла смерть у 306 році в Римі, привезла з собою у 1108 році наречена князя Святополка – Варвара Комніна — донька візантійського імператора Олексія I Комніна.

У Михайлівському Золотоверхому соборі мощі перебували понад 800 років — до часу його закриття й руйнування. Під час нашестя Батия мощі були приховані, а потім знову повернені на колишнє місце. Сьогодні мощі Великомучениці Варвари знаходяться у Володимирському соборі Києва. Реліквіяр для них у XVIII столітті виготовив київський золотар Самійло Ростовський, який також виконав оправу Євангелія (1796) для Михайлівського Золотоверхого монастиря.

Під час монгольської навали в 1240-х роках монастир зазнав відчутних втрат. Монголи пошкодили собор та зняли його позолочені бані. 1496 року монастир відроджено. Після численних відбудов та розширень впродовж XVI ст. монастир став одним з найбільших та найбагатших монастирів України.

За митрополита Йова Борецького монастир став одним з центрів антиуніатської боротьби. У 1620 році він зробив його резиденцією відновленої православної Київської митрополії.

1655 року за сприяння гетьмана Богдана Хмельницького  верх церкви Архистратига Михаїла Золотоверхого монастиря було покрито міддю та позолочено. В 1746 р. розпочинається зведення дзвіниці.

З приходом більшовиків Михайлівський собор закрили, а в його приміщеннях розмістився складський архів. Іконостас храму було знищено, зруйнували і цінну раку мощів Святої Варвари, саму ж святиню передали до музею Києво-Печерської лаври. Цінні мозаїки та фрески перенесли до Софійського собору. Всі ці дії передували головному удару по храму.

1922 року Михайлівський монастир було ліквідовано. В 1934 році, коли столицю УСРС перенесли в Київ, постало питання будівництва урядового кварталу. На конкурсі архітектурних проектів розглядалися варіанти, які мали на увазі знесення Михайлівського собору. Рішення було ухвалене, а підрив собору «приурочили» святу Маковія – трагедія сталася 14 серпня 1937 року.

Про відродження унікального пам’ятника архітектури заговорили вже за часів Незалежності. Одним з активних прихильників ідеї відновлення монастиря став письменник Олесь Гончар, його думку одностайно підтримувала церква. Почався збір коштів, але досить скоро стало зрозуміло, що масштабний проект потребує дуже значної суми. На щастя, влада теж вирішила підтримати ідею відновлення храму.

Уже в 1998 році відбудували дзвіницю, а в 2000-му на мапі Києва знову з’явився Михайлівський Золотоверхий собор.

Михайлівський Золотоверхий монастир пiсля Софiйського монастиря є другим сакральним ансамблем Верхнього міста. Обидва утворюють унікальну у світовому мостобудуванні парну композицію, в якій дві високі дзвіниці з соборами позад них поставлено одну навпроти одної, замикаючи з двох боків перспективу вулиці, що їх сполучує (Володимирський проїзд) — Софійську та Михайлівську площі.