Змієві вали князя Володимира. Легенди та містичні місця.
На південній околиці Києва подекуди добре видно залишки давніх земляних насипів, які колись простягалися на сотні кілометрів. На Правобережжі вони тягнулися на захід від Дніпра, а на Лівому березі — на схід. Це Змієві вали. Сліди їх можна знайти не тільки в столичній області, а й на Житомирщині, Черкащині, Чернігівщині, Полтавщині.
Що таке Змієві вали? Чому вони так називаються і хто та для чого їх збудував? Змієві вали — це залишки давньої системи фортифікаційних споруд, призначеної для оборони від кочівників, передусім Києва, а також інших давньоруських міст.
На думку археолога Артема Борисова, ця назва пішла з легенди. У Х — на початку ХІ століть прості люди думали: таке грандіозне за масштабами будівництво не могло обійтися без надлюдських сил. Так і народилася легенда про те, що давньоруський богатир Добриня Микитич здолав Змія, який нібито жив біля Києва, впряг його в рало і провів височезну й довжелезну борону — вали.
Призначенням валів був захист княжої столиці — Києва від кочівників, які часто нападали, пересуваючись степом. Князь Володимир Святославич почав будувати вали вздовж Стугни, Сули, Десни, цей напрямок продовжив Ярослав Мудрий. Укріплення виправдали себе, недарма лінії цих валів збігаються з оборонними лініями пізнього середньовіччя та Нового часу. Навіть перед Другою світовою війною захист Києва проходив тими ж місцями.
Висота валів досягала 10 м, їх доповнювали дерев’яні фортеці з баштами й стінами, але вони не збереглися. Дивує, як у той час можна було збудувати такі масштабні споруди, адже їх спершу потрібно було спланувати. Звідки взяли людей? Дослідження вказують на те, що давньоруські князі мобілізували на будівництво близько 4000 чоловік, відірвавши їх від сільськогосподарських робіт та ремісництва.
Технологічний процес був продуманий та відшліфований до найменших дрібниць, тому робота просувалась, як на ті часи, досить швидко. Мабуть, тому люд і був певен, що без допомоги якоїсь містичної істоти не обійшлося. Вважається, що копачі жили у тимчасових таборах і постійно пересувалися. У долинах річок паслася худоба, яка їх годувала.
Будуючи Змієві вали, наші пращури використовували попередні укріплення скіфських часів. Так, в оборонну лінію було вписане скіфське городище Круглик поблизу Києва. Науковці посилаються на те, що на той час уже існували складні інженерні споруди — Десятинна церква, Софія Київська, тобто досвід у будівництві був. Можна припустити, що запрошували майстрів-інженерів із Візантії, які допомогли спланувати, налагодити процес побудови укріплень та їхнє обслуговування. Будувалися вали майже 100 років.
Відомо про різні функції ліній оборони. Коли звели лінію по Росі біля Білої Церкви, Корсуня, Богуслава, то лінії по Стугні втратили своє військове значення. Вали поступово просувалися на південь — так Київ відгороджувався від степу. Наприкінці ХІ — на початку ХІІ століть звели останній вал на Росі, після чого система оборони змінилася.
Сьогодні система оборони має вигляд мережі земляних валів загальною довжиною близько 2-х тисяч кілометрів. Це не одна суцільна лінія, є ділянки, де на відстані до 10 кілометрів одна від одної проходять дві, а то й три паралельні лінії валів. Також є ділянки, де вали пунктирні, тому що рельєф чи інші природні перешкоди дозволяли не будувати штучних укріплень.
Найвідоміші широкому загалу ділянки Змієвих валів розташовані в селі Круглик на південь від Києва, а також в околицях села Білогородка на захід від столиці — саме про останні і йшлося в повідомленні Сухопутних військ ЗСУ.
«Предки повстали» — під таким заголовком у березні 2022 року з’явилося повідомлення на сторінці Сухопутних військ Збройних сил України у фейсбуці. У ньому йшлося про те, що давні фортифікаційні споруди на захід від Києва, відомі як Змієві вали, стали на заваді пересуванню техніки збройних сил загарбників. І сталося це під селом Білогородкою, на місці літописного Білгорода.
Змієві вали є в багатьох інших місцях у долинах річок Ірпінь, Стугна, Трубіж, Сула й Рось, але вони мало досліджені науковцями і ще менше відомі широкому загалу.
Змієві вали дуже давні, їм близько тисячі років. В 1007 році вали вже були, адже саме цим роком датується перша письмова згадка про них. Її залишив католицький єпископ Бруно Кверфуртський, який у той час здійснював свою місію до печенігів. Бруно їхав через Київ, тож, подорожуючи далі на південь, він зазначив, що за два дні шляху від Києва є «огорожа», що призначена захищати Русь від печенігів. Судячи з усього, йдеться про Змієвий вал вздовж річки Стугна.
Назва фортифікаційних споруд — Змієві вали, пов’язана з фольклорною традицією, яка у формі легенд та казок зберегла розповідь про Добриню Микитича і Змія Горинича.
Змієві вали, Добриня Микитич і Змій Горинич
Змій Горинич – казковий і билинний персонаж, дракон, що вивергає вогонь і представляє сили зла. Незмінною рисою його зовнішності є наявність декількох голів, в різних легендах може бути від 3 до 12. Головні версії походження «Горинич»: від «горіти» чи «гора». За деякими версіями, він походить від річки Горинь, яка протікала по Волині, населеній племенем древлян.
Одна з найцікавіших легенд пов’язує Змієві вали з легендарним богатирем часів Київської Русі Добринею Микитичем та Змієм Гориничем.
Київ потерпав від злодіянь Змія Горинича, який часто нападав на місто і наганяв страх і жах на киян. Крім цього, персонаж забирав із собою дівчат, які йому подобалися, і більше їх ніхто не бачив.
У той самий час на київських землях, на службі при князеві Володимирі, жив богатир Добриня Микитич, якому вже настав час одружуватися. Але йому це не вдавалося зробити довгий час, тому що як тільки він закохувався в якусь киянку, вона незабаром зникала.
Добриня вирішив з цим покінчити, оскільки поки справа дійде до одруження, жодної красуні в місті може не залишитися. Богатир одягнув свої військові обладунки, сів на коня і поїхав до Пучай-річки або Почайни (найбільш відома як імовірне місце Хрещення Русі князем Володимиром Святославичем в 988 році).
День був спекотним і Добриня вирішив скупатися. Він переплив на інший берег, тобто на Оболонь, у володіння Змія, але не знайшов його там.
Змій Горинич якраз повертався з полювання, і, побачивши Добриню Микитича, накинувся на нього. В результаті поєдинку, богатир здобув перемогу. Змій став благати про пощаду і пообіцяв більше не красти дівчат.
Однак Змій слова не дотримав і незабаром вкрав дочку самого київського князя і гуляв собі спокійно по вулицях міста. Це роздратувало Добриню Микитича та він в кінці-кінців вбив Горинича, звільнивши Київ від його присутності.
Сьогодні цю легенду знають багато киян від малого до великого. До речі, Добриню Микитича жителі Києва увічнили в назвах вулиць – на Оболоні є вулиці Богатирська та Добринінська.
У 2014 році на Оболонській набережній з’явилася бронзова скульптура «Котигорошко і Змій Горинич». Схожу скульптуру можна побачити біля Київського державного академічного театру ляльок.
Одна з київських легенд розповідає, що битва Добрині і Змія проходила в місцевості Дорогожичі. Легенда пов’язана з давнім київським храмом тієї місцевості – Кирилівською церквою.
Вважається, що від церкви до південної околиці Києва простягається лабіринт із глибоких печер. Однак, про ці рукотворні підземні ходи дуже мало інформації, оскільки вони не досліджені, хто, коли і навіщо їх створив — невідомо.
Але легенда розповідає, що в цих печерах жив і навіть живе дотепер легендарний Змій Горинич, причому його печера настільки глибока, що веде до пекла. Саме тому туди ніхто не ризикує спуститися, і ходи залишаються невивченими. Варто зазначити, що з приходом радянської влади, більшовики залили частину фундаменту бетоном.
У червня 2024 року до Державного реєстру нерухомих пам’яток України включили комплекс печерного монастиря в садибі Кирилівської церкви. Потрапила до цього списку і відома печера Змія Горинича.
В історії битви Змія та Добрині Микитовича є кілька «фіналів»: в одному з них богатир переміг чудовисько, а в другому — богатир не зміг здолати змія і просто загнав лиходія далеко вглиб печери, в третьому — змій і зараз живе під фундаментом Кирилівської церкви.
Легенди легендами… а тисячолітні Змієві вали, як захищали нашу землю за часів Київської Русі так захищають і сьогодні!
