Печерськ — серце Києва. Легенди і міфи.

Печерськ — це не лише адміністративний центр Києва, а й місце, де переплелися тисячолітня історія, духовні традиції та легенди. Саме тут зароджувалося міське життя Києва, будувалися монастирі, палаци й укріплення, а міфи про печери, князів та таємні ходи досі живуть у народній пам’яті.

Києво-Печерська лавра

Назва Печерськ походить від стародавніх печер, у яких у 1051 році преподобні Антоній і Феодосій заснували Києво-Печерський монастир, нині — Києво-Печерська лавра.

Князь Святослав II Ярославович подарував монастирю плато над печерами, де пізніше виросли чудові кам’яні храми, прикрашені живописом, келії, вежі фортеці. На території Лаври більш ніж сотня будівель з історичною та культурною цінністю. А в підземних печерах сотні років зберігаються мощі святих.

Берестове

У давнину на Печерську розташовувалися княжі села, зокрема Берестове, яке за часів Київської Русі було розташоване за межами міста Володимира. Назва походить від дерев породи берест. В Берестові містився заміський палац великого князя київського Володимира Святославовича. Про палац згадують у літописах X — XII ст., зокрема Нестор-літописець. Палац був мурований двоповерховий, оточений дворами князівської челяді. Берестове — місце смерті Володимира Великого.

У наступні роки в Берестові мешкали київські князі Ярослав Мудрий, Святослав Ярославич, Всеволод Ярославич і Володимир Мономах. Тут затверджували державні акти, приймали іноземних послів. За легендою, між Києво-Печерською лаврою і Берестовим існували таємні підземні ходи, які з’єднували княжий палац із печерами. Ними нібито пересувалися князі у часи небезпеки.

Аскольдова могила

Аскольдова могила — місце легендарної загибелі князя Аскольда у 882 році від рук князя Олега. Михайло Грушевський вважав, що Аскольд міг бути нащадком династії князя Кия — легендарного засновника Києва. За літописом, Аскольда поховано саме на цьому місці. Згідно з переказами, ще княгиня Ольга збудувала тут у X ст. дерев’яну церкву Св. Миколи. У 971 році церкву було зруйновано сином Ольги — Святославом, правління якого пов’язане із жорстокою язичницькою реакцією, переслідуванням християн і нищенням церков.

Лише у 990 році князь Володимир відновив раніше зруйнований храм. У 1036 році при церкві було засновано жіночий монастир, пізніше — Микільський Пустинний монастир, що існував до XVIII ст. У 1810 р. архітектор Андрій Меленський звів церкву-ротонду Св. Миколи, яка зберіглася й нині. Аскольдова могила вважається місцем, де душі загиблих князів охороняють Київ від лихих сил.

Маріїнський палац

У XVII–XVIII ст. Печерськ перетворився на військово-адміністративний центр. Було зведено земляну фортецю, Арсенал, Маріїнський та Кловський палаци.

Маріїнський палац — офіційна церемоніальна резиденція президента України. Зведений у 1750–1755 роках за зразком палацу, який проєктував Вартоломей Растреллі для Олексія Розумовського, фаворита та фактичного чоловіка імператриці Єлизавети Петрівни. Під час відвідування Києва 1744 року Єлизавета сама обрала для нього місце. Назва «Маріїнський» закріпилася за палацом з 1950-х років, від Маріїнського парку навпроти, до цього палац мав назву Царський.

Звіринець

Звіринець — історична місцевість Києва між Печерськом, Видубичами, Теличкою і Чорною Горою. Звіринець розташований на півдні від Києво-Печерської лаври. Свою назву він отримав на честь угідь, де у старовині київські князі вели полювання на звірів, а можливо і від спеціального звіринця, де утримувалися ведмеді, соколи та інші рідкісні тварини на яких полювали князі.

На території сучасного Національного ботанічного саду імені Миколи Гришка знаходиться знаменитий Княжий (Красний) двір, де за літописними свідченнями розміщувалася одна з резиденцій князя Всеволода Ярославовича.

Княжа резиденція була спалена ханом Боняком, коли у 1096 році Київ потерпав від нападу половців. Згодом палац відновили і він перетворився на резиденцію князя Юрія Долгорукого, який у 1149—1151 і 1155—1157 роках правив на київському престолі.

Видубицький монастир

Видубицький монастир один із найдавніших та найкрасивіших монастирів у Києві. Його історія почалася ще в ХІ столітті, коли 1070 року Всеволод Ярославич, син Ярослава Мудрого, заклав тут кам’яний храм на честь народження довгоочікуваного сина. Видубицький монастир був сімейним монастирем сина Всеволода, Володимира Мономаха та його нащадків.

Походження назви монастиря має декілька версій, хоча усі пов’язані виключно із назвою місцевості Видубичі. За легендою, ця святиня була заснована на місці, де свого часу випірнула (видибнула) дерев’яна статуя язичницького бога Перуна, яку князь Володимир у 988 році наказав скинути до Дніпра з Володимирської гірки.

Після віднайдення Звіринецьких печер наприкінці XIX століття стало зрозуміло, що підземний монастир на честь архангела Михаїла тут існував задовго до хрещення Русі князем Володимиром. Археологами встановлено, що ці печери древніші Лаврських. Коли ж після 988 року гоніння на християн припинилися, ченці вибралися з підпілля, заснували новий монастир і назвали його Видубицьким — за назвою місцевості.

Печерськ — це історичне серце Києва, де поєднуються духовність (Лавра, монастирі), державність (палаци, фортеці, урядові установи) та містика (печери, легенди).

Печерськ —це Київ у мініатюрі, де легенди живуть поруч з історією. Печерськ уособлює  Київ як місто, де сакральне і світське, реальне й легендарне існують поруч, створюючи неповторну атмосферу.

Печерськ — мов стародавній храм, вирізьблений у тілі Києва. Його пагорби — це плечі велетня, що тримає місто над Дніпром.