Містичні замки України. Хотинська фортеця
Хотин… Шир, простір, спокійна течія Дністра, бездонне небо, нескінченні далі… Неможливо повірити, що в цьому безтурботному місці румуни, молдавани, росіяни, українці, поляки, турки билися в кровопролитних війнах за право володіти цим чудовим клаптиком землі.
Хотинська фортеця — фортеця X—XVIII століть — одне із семи чудес України, чудовий зразок середньовічної оборонної архітектури, одна з найзначніших пам’яток архітектури Буковини. Фортеця розташована у місті Хотин Чернівецької області на правому березі Дністра. Перша згадка про Хотинську фортецю датується 1002 роком.
Назва фортеці невід’ємно пов’язана з містом, яке розвинулося навколо неї.
Деякі дослідники вважають, що топонім походить від дієслова «хотіти», оскільки це місце було завжди бажане для древніх поселенців, вони завжди хотіли жити у цьому красивому і багатому краї.
Перші поселення з’явилися тут десь у VIII-IX століттях. Скелястий берег, висотою до 20 метрів, що прорізав глибокий каньйон, створював зручний підхід до річки для переправи через Дністер. Згодом Хотин став найважливішим перехрестям торгових шляхів. Для оборони переправи у XII столітті було збудовано дерев’яно-земляний замок.
За наказом князя Данила Галицького у XIII ст. на місці замку було споруджено фортецю: дерев’яні укріплення замінили на кам’яні, навколо замку вирили глибокий рів і звели 7-метрову стіну.
Хотинська фортеця переходила з рук до рук протягом століть. Її землі входили до десятка князівств та імперій. Довгий час фортеця була форпостом Галицько-Волинського князівства, важливим оборонним пунктом Придністров’я. У XV столітті її зміцнює молдавський король Штефан ІІІ. Було зведено нові стіни, висота яких сягає 40 метрів, товщина — 6 метрів; збудовано п’ять веж та два палаци. Хотинська фортеця набула того вигляду, який не зміниться протягом п’яти століть.
Усі кам’яні стіни фортеці опоясує загадковий кам’яний орнамент. Досі немає єдиної думки, що хотіли зобразити муляри, коли викладали ці незрозумілі візерунки.
Одна із загадок фортеці — пляма на стіні, що породила безліч версій свого походження, пляма мокра завжди — і в спеку, і в холод.
За легендою, в цьому місці замурували невинну молоду дівчину і її сльози, що не вичерпуються, видно досі. Ця жертва була принесена духам, щоб жоден ворог не міг узяти фортецю, а воїни не відчували страху перед ворогом.
Ще одну Хотинську легенду, пов’язану з мокрою плямою на стіні та замковою криницею, розповім далі…
Як же будувалися ці високі кам’яні мури? Адже не було у XV столітті сучасних технологій. Ймовірно, будували фортецю селяни навколишніх сіл, які тягали на вершину гори важке каміння та воду. До того ж, за оброком, несли сюди яйця та молоко, які додавали до розчину для кращого скріплення каменю. Виходив диво-розчин, завдяки якому ці стіни вистояли до нашого часу.
Король Штефан III сам особисто брав участь у будівництві фортеці. За наказом короля в скелі була видовбана криниця глибиною 68 метрів, шириною 2,5 метра, яка зберіглася досі.
Легенд про криницю складено чимало. Ось одна з них:
«Давним-давно, за часів першого захоплення турками Хотинської фортеці, жив у цих місцях знахар. І була в нього красуня донька Катерина. Захворів якось у турецького паші його єдиний син. Ніхто не міг його вилікувати. Послав паша за знахарем. Не міг відмовити знахар і вилікував сина паші, але трапилося непередбачене.
Закохався турецький син у Катерину, не хотів брати її силою, а хотів, щоб вона сама погодилася вийти за нього заміж. Довелося Катерині підкоритися, інакше паша погрожував вбити знахаря. Через рік народився у Катерини синочок. Дуже полюбив паша свого онука і подарував йому золоту колиску. Знахар місця собі не знаходив, думаючи як визволити Катерину з синочком з полону. І вигадав. Зібрав він особливих трав, зварив із них зілля, і передав потай у Хотинську фортецю.
Викинула Катерина золоту колиску в колодязь, напоїла синочка зіллям, випила сама і перетворилися вони на воду. Тоненькими цівками води просочилися вони через товсті кам’яні стіни фортеці, за якими на них чекав знахар, щоб розчарувати. Але не тут було. Не вдалося знахарю їх розчарувати, бо золота колиска була зачарована сильнішим закляттям.
Ось чому і до цього дня на стіні фортеці і в спеку і в холод мокра пляма. Це Катерина з дитиною чекає, що їх розчарують. А станеться це, якщо хтось дістане золоту колиску з дна колодязя. Кажуть, що якщо заглянути в колодязь у місячні ночі, то видно, як блищить чарівним світлом на дні криниці золота колиска. Але дістати її нікому досі не вдалося.
Ось така сумна Хотинська легенда…
Багато історичних подій пов’язане з Хотинською фортецею, але найбільш незабутньою і історично значущою була битва польського війська з турками. Це була спроба султана Османа ІІ поставити Польщу навколішки, завоювати Україну та ліквідувати козацтво.
В 1621 роц. під Хотином об’єднані польсько-українські загони під командуванням гетьмана Яна Ходкевича розбили 150 — тисячну турецьку армію, яка вважалася непереможною. Вирішальну роль у Хотинській битві відіграло 40-тисячне козацьке військо гетьмана Петра Сагайдачного.
До польської армії, крім поляків, входили українці, литовці, білоруси, яких об’єднувала Річ Посполита, угорці та німці. Незважаючи на численні втрати з обох боків, турки зрештою здалися, і був підписаний Хотинський мирний договір. Османська імперія та Кримське ханство зобов’язалися не нападати на Україну та Польщу, а Польща віддала Туреччині Хотин.
За часів турків у Хотинській фортеці був гарем, у якому нібито була і сестра Софії Потоцької. Для жінок гарему турецький паша наказав добудувати до фортечних стін лазні та басейн. У фортеці був водогін та каналізація!
На території Хотинської фортеці проводили лицарські турніри, реконструкції знаменитих битв, середньовічні фестивалі, найпопулярнішим із яких був «Середньовічний Хотин».
У Хотинській фортеці було знято безліч фільмів, серед яких «Тарас Бульба», «Захар Беркут».
Мене дуже приваблюють екскурсії старовинними замками та фортецями. Хотинську фортецю я відвідала 2001 року. Це місце мене вразило та залишило в пам’яті враження на все життя. Стоячи біля високих стін фортеці з бійницями та вежами, почуваєшся крихітною частинкою цього загадкового світу, повного чудес.
