Мости часу. Життя і реінкарнація. Сансара

Як по «мосту часу», ми переходимо з одного життя в інше, наші долі переплітаються, між усіма нами існує невидимий взаємозв’язок, який тягнеться крізь простір і час, і ніколи не обірветься.

Ідея написання цієї статті виникла у мене після перегляду фільму «Хмарний атлас», знятого за однойменним романом британського письменника Девіда Мітчелла. Фільм – неймовірний калейдоскоп світів і часів, що розповідає про зв’язаність людських доль і складність їх переплетінь, про дивовижні збіги, які щоразу зводять разом тих людей, які мають бути разом.

Всі ми шукаємо в цьому житті людей, з якими вже стикалися в колишніх втіленнях, людей, з якими нас ніби поєднують незавершені справи. Існує теорія споріднених душ, які невідомо чому відчувають взаємне тяжіння і знаходять одне одного.

Ми пов’язані один з одним минулим та сьогоденням. Кожен наш вчинок, як кожна думка, народжують нове майбутнє.

У світовій літературі такі ідеї існують не одне століття. Згадайте роман Торнтона Вайлдера «Міст короля Людовіка» та думки брата Юніпера: «Якби у Всесвіті був якийсь План, якби життя людини відливалося в якихось формах, їхній незримий відбиток, напевно, можна було б розрізнити у цих життях. Або наше життя випадкове і наша смерть випадкова, або і в житті і в нашій смерті закладений План».

Уявіть собі: ви пливете вниз річкою в каное, ви в джунглях, навколо зелена вода Амазонки, блакитне небо, буйна рослинність. Ви гребете і пливете в човні протягом життя. Якщо ви обернетесь, вам буде видно лише невелику частину шляху. По обидва боки річки такі високі дерева, що через них не видно, що на вас чекає за поворотом річки. Ви пам’ятаєте тільки частину річки, яку можете бачити, і це лише маленький відрізок.

Коли ви пропливаєте поворот і потрапляєте в іншу частину річки, то ніби забуваєте минуле. Ви можете згадати зовсім небагато, і чим далі ви йдете вперед по річці, тим смутнішими стають ваші спогади. Ви можете подивитися вперед і побачити наступний поворот, як би зазирнути у своє майбутнє до наступного повороту річки, але у вас немає жодного уявлення про те, що чекає на вас за поворотом. Адже ви ніколи раніше не були на цій річці.

Ваше вище «Я» подібно до орла, що летить високо в небі у вас над головою. «Я» перебуває в іншому вимірі і сприймає час сферично. Воно бачить минуле, сьогодення та майбутнє, що відбуваються одночасно. Воно може переглядати ваш шлях річкою далеко, далеко назад, набагато далі, ніж можете ви, а також заглядати у віддалене майбутнє.

Сьогодення неможливо «вхопити». Ми думаємо про сьогодення, але минає мить, і це вже минуле. Майбутнє також не «вхопити». Насправді жодного сьогодення немає. Як зрозуміти «час» і три його стани, адже не тільки минуле визначає нас, а й майбутнє, навіть будучи лише проекцією.

Все наше життя пронизане циклами: день і ніч; весна, літо, осінь та зима; життя і реінкарнація — народження і смерті, що повторюються, через які ми проходимо відповідно до своєї карми. Згідно з давніми ученнями, ми живемо багато разів, втілюючись у різні епохи, доки досвід не зробить нас мудрими, досконалими та «просвітленими».

Реінкарнація – це частина процесу еволюції нашої свідомості. З концепцією реінкарнації нерозривно пов’язана концепція карми — закону причинно-наслідкового зв’язку – «програми» наших майбутніх втілень, яку ми ставимо у сьогоднішньому втіленні. Можна сказати, що є вчинки та їх наслідки, а можна сказати, що є нескінченне коло карми — кругообіг народжень та смерті.

Сансара — самсара (черга перероджень) вчить, що душа відразу після смерті народжується в матеріальному світі заново і продовжує обертатися в кругообігу народжень і смертей доти, доки повністю не очистить свою свідомість від матеріалістичних бажань. Концепція повторних народжень характерна для буддизму. Просвітленого стану (буддхи) не можна досягти протягом одного життя, на це потрібно багато тисяч років.

Французький письменник, мандрівник, йогін Сатпрем в «Шрі Ауробіндо або подорож свідомості» писав: «Еволюція не полягає в тому, щоб ставати все більш і більш святим, або все більш розумним, або все більш щасливим. Еволюція у тому, щоб ставати дедалі більше просвітленим. Потрібно багато часу, щоб зуміти зрозуміти справжню сутність минулих життів. Чим більше розвивається фізичне тіло, тим яснішими стають ментальні нагадування про те чи інше життя. Смерть — це не маска, яка нагадує нам про те, що ми себе не знайшли, а спокійний перехід від одного досвіду життя до іншого. Перехід, який триває до тих пір, поки ми не розвинемося в тій мірі, щоб увібрати в себе достатньо просвітлення, і тоді смерть зробить наш дух безсмертним».

Знаменитому китайському філософу IV століття до н. Чжуан-цзи належать такі слова:

«Мудрець любить це життя, поки воно триває, і забуває його заради наступного життя. Поки він у ньому, його «Я» зберігає Той, чия душа обіймає все і вся. Вогонь для дров те ж саме, що душа для тіла. Вогонь переходить на наступне поліно, як душа переходить у наступне тіло. Вогонь поширюється, не згасаючи. Життя триває, не закінчуючись».

Людина одночасно живе всіма своїми інкарнаційними відображеннями у багатовимірному Полі Подій, де не тільки минуле впливає на майбутнє, а й навпаки. Той світ, який ми знаємо – це лише один із багатьох. Іноді ми перетинаємо кордони і виходимо в інші площини, інші світи, які дуже схожі на наш світ, але такі, що не збігаються з ним. Всесвіт складений із рівнів, які свідомість людини може перетинати і, можливо, ми живемо зараз і на інших рівнях Мультивсесвіту.

Вчений і популяризатор науки Мічіо Каку вважає, що «всі можливі світи співіснують разом із нами… у той момент, коли ми змінюємо минуле, виникає паралельний Всесвіт, куди ми можемо вирушити у наше минуле».

Ми живемо у багатовимірному Всесвіті (Мультивсесвіті). Чотиривимірний простір — це лише частина багатовимірності, яку сприймають наші органи почуттів і вимірювальні прилади. У багатовимірному просторі причинно-наслідкові зв’язки втрачають будь-який сенс. Наприклад, подія, що призвела до певного слідства, може статися пізніше настання цього слідства. Загальноприйнята логіка в цьому випадку стає безглуздою.

Г’ю Еверетт висунув теорію «розщеплення» світів, суть якої полягає в тому, що кожну мить кожен Всесвіт розщеплюється на безліч собі подібних, а вже наступної миті кожен з цих новонароджених Всесвітів розщеплюється таким самим чином. І в цій величезній множині є безліч світів, в яких існуємо ми. Наш видимий світ не єдиний у Всесвіті. Час не лінійний, верстви часу накладаються один на одного, і ми проживаємо в них одночасно тисячі життів, тисячі різних епох минулого і майбутнього. Сьогодення, минуле та майбутнє там злиті докупи, і ми можемо подорожувати через них.

Думаю, що кожна людина хоча б раз у житті задавалася питанням, яку велику ідею несе в собі існування нашого світу і яку роль у цьому відіграють наші долі? Чому сутність речей саме така, чому ми опинилися там, де ми є?

Як за «мостом часу», ми переходимо з одного життя в інше, наші долі переплітаються, між усіма нами існує невидимий взаємозв’язок, який тягнеться крізь простір і час, і ніколи не обірветься. Кожна наша думка, кожне слово, кожна дія – це те, з чого складається наша дійсність. Ми малюємо її, прокреслюючи лінії – кожен свою.

Повертаючись до «Хмарного атласу», повторю слова героїні фільму — клона Sonmi:

«Ми не господарі своїх життів. Від народження до смерті ми пов’язані з іншими минулим і сьогоденням. І кожна наша провина, як і кожна добра справа, породжує наше майбутнє».

Наше життя простягається набагато далі за фізичне тіло. Одна і та ж свідомість подорожує крізь час. Все у світі взаємопов’язане, ми пов’язані з іншими минулим та майбутнім. Я вірю, що смерть – це лише брама, коли вона зачиняється, відкриваються інші, і в майбутньому я зустріну саме тих, з ким мене пов’язує історія, яка почалася багато років тому.