Втрачені технології стародавньої Індії. Частина II
Продовження статті «Втрачені технології стародавньої Індії»
Тисячолітні храми, цілком висічені з монолітних скель….. цілісні кам’яні ланцюги….. колони з базальту, наче виточені на якомусь величезному токарному верстаті….. майстерне кам’яне різьблення….. монолітний базальтовий стовп — лінгам складної 16-гранної форми ….. гранітні колісниці….. колони, що «співають», на яких грали сандаловими паличками….. скульптури з базальту, нібито виконані литтям…..
Перелічувати можна нескінченно… і все це – Індія!
Храм Ченнакешава в Белурі — застигла в камені поезія
Архітектура Хойсали — це архітектурний стиль Індії, що виник за часів правління династії Хойсала між XI і XIV століттями, у регіоні, який у наш час відомий як Карнатака. Свого розквіту цей стиль досяг у XIII столітті. Майже всі споруди цього періоду можна розглядати як приклади будівель у стилі Хойсала, включаючи храм Ченнакешава в Белурі.
На стиль династії Хойсала вплинула не лише попередня архітектурна традиція династії Чалук’ї, а й місцеве декоративно-прикладне мистецтво різьблення із сандалового дерева та слонової кістки.
Храми періоду Хойсали вражають розкішшю, витонченістю ліній, вишуканим різьбленням по каменю і справляють враження дуже дорогих іграшок, покритих ажурним мереживним різьбленням.
Храм Ченнакешава в Белурі (штат Карнатака) – перлина південно-індійської архітектури. У текстах говориться, що храм Ченнакешава, також званий Храмом Кешава, був побудований за правління раджі Вішнувардхана — короля незалежної імперії Хойсала, в 1117 н.е. на честь його перемоги над армією династії Чола. Храм був збудований за три покоління, і на його завершення пішло 103 роки. У плані храм, як та інші хойсальські храми, нагадує зірку.
Храм Ченнакешава відомий тим, що його фасад повністю заповнений скульптурами і тонким різьбленням, які не мають жодної прогалини. Колони храму прикрашені надзвичайно детальним різьбленням; на центральному стовпі Нарасімхи — напів-антропоморфної аватари Вішну зображено понад сотню божеств.
Як могли стародавні майстри досягти такої гармонії, вишуканості, витонченості, створивши унікальні зображення у камені, залишається загадкою. 
Загадка гравітаційного стовпа храму Ченнакешава
Храм Ченнакешава відомий ще й Священними стовпами: Гаруда Стхамба, звернений до головного храму, був встановлений у період Віджаянагара, а Діпа Стхамба (Стовп світла) був встановлений у період Хойсала (1026 — 1343).
Одна з колон — так званий стовп Нарасімхи, виконаний з мильного каменю, на якому зверху вниз вирізані мініатюрні фігурки, колись міг обертатися.
Колони вирізані настільки філігранно, мають таку кількість маленьких деталей та чітких форм, що вчені досі сперечаються – за допомогою якого верстата вони були зроблені. (!?)
Стовп Діпа Стхамба стоїть посеред внутрішнього двору храму Ченнакешава, має висоту 12,8 метрів і відомий як «гравітаційний» стовп. Діпа Стхамба стоїть сам по собі! Стовп не має підстави (фундаменту) і стоїть на 3 точках, стикаючись з платформою, 4 точка не торкається землі! Три точки врівноважують стовп!
Унікальність цього стовпа полягає в тому, що він був висічений з цілісного каменю та збалансований з ювелірною точністю, що дозволяє йому перебувати у вертикальному положенні лише завдяки своїй вазі.
Дослідник стародавньої історії Індії Правен Мохан розповів про унікальну подію, що сталася у 2021 році у храмі Ченнакешава. 17 вересня 2021 року з вершини «гравітаційної» кам’яної колони Діпа Стхамба впала невелика кам’яна куля. Через кілька хвилин землетрус магнітудою 2,3 за шкалою Ріхтера струсив територію храмового комплексу.
Важко уявити, як цей «гравітаційний» стовп було поставлено близько 800 років тому. Які секрети мали майстри? З якою точністю потрібно було розрахувати вагу та нахил колони, збалансувавши її вертикально, щоб з колони скочувалися кулі, передбачаючи землетрус?! 
Артефакти та технології Махабаліпураму
Місто Махабаліпурам розташоване на Кормандельському березі Бенгальської затоки в індійському штаті Таміл-Наду, на пустельному узбережжі, що славиться своїми білими пісками. Понад два тисячоліття тому Махабаліпурам вже був добре знайомий фінікійським, грецьким і арабським купцям і мореплавцям. У VII ст. н.е. його порт було розширено і перебудовано, а саме місто стало столицею держави Паллава.
5 храмів, цілком висічені з монолітних скель, своїм зовнішнім виглядом нагадують стародавні ритуальні колісниці (ратха), на яких під час святкових ходів перевозили статуї божеств. Тому їх назвали храми Панча Ратха, що у перекладі з хінді означає «П’ять колісниць». Храми були названі на честь героїв індуїстського епосу «Махабхарата» — п’яти братів-воїнів.
Альтернативні історики розглядають Махабаліпурам як одне із свідчень існування у давні часи високорозвинених будівельних технологій. Прикладів тому чимало: безліч каменів і брил із дуже рівними зрізами ніби розрізані величезним ножем.
Один із загадкових об’єктів Махабаліпурама — величезний камінь, що самотньо стоїть на схилі під назвою «Масляна куля Крішни», — дивна назва гранітного валуна, який важить десятки тонн і протягом багатьох тисячоліть, всупереч усім законам гравітації, зберігає рівновагу на сильно нахиленому уступі.
У храмі Шиви виявлено дуже цікавий кам’яний артефакт – монолітний базальтовий стовп складної 16-гранної форми. Вважається, що це найстаріший лінгам в Індії (VI-VII ст. н.е.).
Спочатку висота лінгаму досягала 4 метрів, зараз залишилося лише 1,5 метра. Особливістю цього лінгаму є те, що він виконаний у вигляді складної геометричної фігури, що представляє собою циліндр з 16-ю рівними гранями (як у гранчастої склянки).
Найдавніший лінгам Індії виконаний з машинною точністю! Дивовижною особливістю даного артефакту є не висота самого лінгама і не ширина грані, а точний кут між цими гранями — 157,5°, що без використання складної обчислювальної техніки просто неможливо виконати.
Як у стародавній Індії могли зробити монолітний високоточний 16-гранний базальтовий стовп заввишки 4 метри?! 
Айраватешвар — храм білого слона. Музичні сходи
Храм Айраветасвара був збудований у XII столітті за наказом царя Раджараджі Чоли II та присвячений Шиві. Храм Айраветасвара — архітектурне диво з колісницями, вважається одним з кращих зразків архітектури Чола, що збереглися. Головна мандапа храму побудована у вигляді колісниці, запряженої конем та слоном. Храм присвячений любові Шиви та його дружини Парваті.
Унікальність Айраветасвара ще й у тому, що стародавні майстри створили у храмовому комплексі музичні кам’яні сходи. На кам’яних блоках вирізано 10 сходинок, і якщо пройти сходами, то кроки створять 7 нот музичної гами класичної індійської музики. Інші 3 ступені створюють звук АУМ-ОМ — сакральний звук — звук Всесвіту.
Ом чи Аум — в індуїстській та ведійській традиції — сакральний звук, початкова мантра, слово Сили.
Часто інтерпретується як символ божественної тріади Брахми, Вішну та Шиви. Використовується у практиках йоги та техніках медитації.
Індія не перестає дивувати. Стародавні будівельники володіли якоюсь просунутою звуковою технологією, яку ми не розуміємо, вони були здатні візуалізувати звук, створити сходи, що співають. Які технології використовувалися в давні часи? Таємниці… загадки… містика…
Продовження у статті: «Втрачені технології стародавньої Індії. Частина III»
