Втрачені технології стародавньої Індії. Частина III

Продовження статті «Втрачені технології стародавньої Індії»

Індія – це гігантський найцікавіший світ, який вражає буйством фарб, контрастами, неймовірною кількістю особливих місць – від архітектури до пейзажів. Вишукане різьблення в Еллорі, еротичні скульптури в Кхаджурахо, Аккана Басаді в штаті Карнатака, Золотий храм в Амрітсарі…..  перераховувати пам’ятки Індії можна дуже довго.

Храм Панчаварнасвамі. Велосипед

Дослідник давньої історії Індії, відомий своїми новаторськими теоріями, Правен Мохан на одній із колон у стародавньому індуїстському храмі Панчаварнасвамі виявив загадковий барельєф із зображенням людини на велосипеді. Дивно, що ніхто раніше не помічав цього дивного артефакту, вирізаного в камені.

Храм Панчаварнасвамі звели понад 2000 років тому, в епоху існування держави Чола (IV століття до н.е. – XIII століття н.е.), коли велосипед ще не був винайдений. Можливо, його творці якимось чином передбачили появу двоколісного транспорту. Барельєф виконаний досить докладно, зображення велосипеда не викликає жодних сумнівів, але вчені вважають це жартом будівельників під час реставрації храму в 1920 році. оскільки велосипед було винайдено лише 1885 року!

Навіщо у стародавньому індійському храмі епохи династії Чола – у священному місці для індусів, служителі храму допустили створення такого барельєфу? Треба не знати індійські реалії початку XX століття, щоб припустити, що хтось із скульпторів наважився самовільно добавити сторонній барельєф до культової споруди.

Любителі сенсацій побачили в людині, що сидить на велосипеді в храмі Панчаварнасвамі ченця з ордена францисканців, на кшталт така ж зачіска і схожий одяг. Виникає питання, звідки у стародавньому індійському храмі з’явився барельєф із зображенням ченця-францисканця на велосипеді?

І як пояснити створення барельєфу на існуючій тисячоліття колоні? Зрізати шар каменю на всій висоті колони? Питання… питання… питання…

Храм Віттала та кам’яна колісниця. Хампі

На півночі індійського штату Карнатака, за 300 км від курорту Індії — Гоа розташоване невелике село Хампі. Світову популярність цьому місцю принесли руїни міста Віджаянагара – колишньої столиці Віджаянагарської імперії.

Храм Віттала вважається найвеличнішою та найкрасивішою спорудою імперії Віджаянагар. Храм звели у XVI столітті на честь бога Вішну.

Територія стародавнього міста Хампі рясніє архітектурними чудесами, але храм Віттала – найбільш екзотичний. Храм не був добудований, але від цього він не менш прекрасний. Храм демонструє дивовижну витонченість фантазії стародавніх архітекторів. Внутрішні зали Віттала прикрашені оригінальними фігурами танцюристів та музикантів, що не є рідкістю для індійських храмів.

Але Віттала не лише зображує музику – він і сам звучить. Його музичні колони під час постукування сандаловими паличками видають мелодії. Колони на вході та у внутрішніх залах складені з тоненьких порожніх міні-колон-трубок, що оточують основну колону. Їх по сім на кожній колоні, і це невипадково – цей своєрідний інструмент може відтворювати усі сім нот. Якщо легенько стукнути по колоні, що «співає», з’являється чистий, мелодійний звук. Доповнює його пісня вітру, що гуляє по закутках храму.

Перед храмом Віттала на платформі стоїть кам’яна різьблена колісниця, в яку «запряжені» слони. Колісниця є своєрідним символом міста Хампі. Усередині колісниці можна побачити фігуру Гаруди – божественного орла, який в індійській міфології вважається транспортним засобом бога Вішну. Може здатися, що вона виконана з цілісного каменю, насправді її побудували з великих гранітних блоків, але стики практично неможливо виявити. Її колеса мають форму лотоса і вільно крутяться.

Весь комплекс є комбінацією численних залів, переходів, павільйонів, які прикрашені дивовижними різьбленими колонами із зображеннями музикантів, танцюристів, фігурами божеств та міфологічних створінь. Майстерність та витончена фантазія авторів, що прикрашали храм, вражає уяву. Але якими інструментами древні майстри вирізали гранітний піддашок (козирок) дугоподібної форми, складно уявити.

Таміл-Наду — ЕКО в стародавній Індії

В Індії існує безліч індуїстських храмів, у тому числі дуже значущих для паломництва, проте в багато з них вхід для іноземців закритий. Індуси дуже ревно ставляться до цієї традиції, тому джерелом інформації про медицину древніх індусів можна дізнатися лише з їх захищених англомовних сайтів або сторінок тамільською мовою.

Нижче наведено фотографії малюнків із храму Варамуртісварар (Varamoortheeswarar) в Арійатурі, штат Таміл-Наду. Храму, як стверджується, 6000 років, за іншими джерелами – храм існував в епоху Чола (ХІ століття). Тож безперечно фігури на стінах храму вирізані задовго до відкриття мікроскопа.

На стіні храму Вадакунатан (у Трісурі, штат Керала) зображені малюки в материнській утробі (храм побудований за 2000 років до винаходу рентгенівських променів). У храмі Сундара Камакші, присвяченому богу Шиві (округ Канчіпурам штату Таміл-Наду) також є зображення дитини в утробі матері.

Деякі факти свідчать про те, що в часи, коли, згідно з офіційною наукою, люди вміли лише обпалювати горщики, вони могли дещо більше. Наприклад, проводити операції з екстракорпорального запліднення, хоч би як дивно це не звучало! Це здається абсолютно неймовірним!

Але як пише американський письменник і дослідник Майкл Кремо у книзі «Заборонена археологія: невідома історія людства»: «Лікарі давнини знали будову мозку та проводили трепанації, після яких пацієнти одужували. Штучне запліднення порівняно з операціями на мозку – це не так уже й складно. Індійські трактати описують ведення вагітності дуже детально. Якимось чином, без рентгена вони стежили за розвитком плоду». (!?)

Звучить все якось містично… Адже в давньоіндійських текстах наводяться такі подробиці про вагітність і дозрівання плоду, які стали відомі медикам лише у XVII та XVIII століттях нашого часу!

Так, голландський лікар Реньє де Грааф виявив фолікули яєчника в організмі жінки лише 1672 року. А ось у ведичній книзі «Грабха-Упанишад» («Езотерична доктрина про ембріон»), датованої трьома сотнями років до нашої ери, вже описувався процес дозрівання фолікула, який перетворюється на ембріон, якщо він запліднений.

У 2008 році доктор Вольфганг Лампетер, дослідник древніх релігійних текстів Індії, зробив просто неймовірне відкриття! В одному з літописів він знайшов опис пересадки ембріона!

Інтернет у стародавній Індії!?

На сторінці дослідника стародавньої історії Індії, відомого своїми новаторськими теоріями, Правена Мохана, я переглянула уривок зі знятого в 1957 році індійського епічного фільму «Маябазар» («Ринок ілюзій») режисера Кадірі Венката Редді.

«Маябазар» став першим фільмом на телугу, що зазнав цифрового ремастерингу та забарвлення, на що у 2010 році було витрачено близько 1,7 млн. дол США.

Історія фільму є адаптацією народної казки «Сасірекха Парінаям», яка, у свою чергу, заснована на епосі «Махабхарата». У фільмі Mayabazar, знятому  на телугу та тамільскому, є сцена, де можна побачити «шкатулку» з «ноутбуком», яку відкриває головна героїня фільму, як ми відкриваємо сьогодні свої ноутбуки.

А далі за сюжетом ще цікавіше – дівчина співає та танцює перед «ноутбуком», як ми робимо це сьогодні у Skype, Viber, WhatsApp… і вона може бачити, як її коханий співає та танцює з нею. Акцентую: фільм знятий у 1957 році, інтернет з’явився у 1984 році!

Ще в одній сцені фільму є пристрій, що нагадує детектор брехні. Людину просять стати на пристрій, який змушує його говорити «правду і нічого, крім правди».

Так може заява Головного міністра індійського штату Тріпура — Біплаба Кумара Деба, зроблена ним у квітні 2018 року, про те, що інтернет та супутники існують з часів Махабхарати, не випадкова, і «має право на життя»!?

Продовження у статті: «Втрачені технології стародавньої Індії. Частина IV»