Вікінги — «варвари з півночі».

Вікінги — хто вони? Жорстокі і нещадні воїни, які наводили жах на всю Європу? Відважні та вмілі мореплавці, які задовго до Колумба відкрили Американський континент?

Дані археологічних досліджень, аналіз літературних пам’яток та історичних свідчень створили багатовимірний образ мешканців Скандинавії — вікінгів, які говорили однією мовою, сповідували одну релігію, визнаючи подібні закони, і протягом трьох століть вели жорстокі війни на морі та суші Західної Європи.

Історія Швеції, Данії та Норвегії далеко не завжди відображена в писемних пам’ятках, але кожен її етап зробив певний внесок у формування північних народів і королівств, знайомих нам за епохою вікінгів.

Дванадцять тисячоліть тому, в ранній післяльодовиковий період, люди розселилися в придатних для життя областях Скандинавії: вони займалися полюванням і збиранням, ловили рибу; кремнієві знаряддя і оленячі роги, що залишилися від них, знаходять у Данії, Швеції, Норвегії.

Так звана «Доба вікінгів» почалася близько VIII століття н.е. і тривала майже три сторіччя. Дати досить певні — з 793 по 1066 р. Протягом усього цього часу служителі церкви описували сцени страху і кошмару, які творили язичники. Вікінгів припечатали тавром антихристів, безжальних варварів, які грабували і спалювали все і вся на своєму шляху. Зловісними символами їх служили молот Тора та ворон Одіна.

Сьогодні, завдяки археології, наводяться повніші версії історії вікінгів, які залишили незабутній слід у долі Європи — з одного боку: набіги, грабежі, а з іншого — торгівля, поезія та мистецтво.

Справжнє походження слова вікінг не встановлено з абсолютною точністю. У писемних скандинавських джерелах слово «вікінг» служило синонімом піратства. Незважаючи на імідж нещадних морських розбійників і безстрашних першопрохідців, що зміцнився за ними і зберігся на віки, здебільшого вікінги були селянами, рибалками, торговцями, кораблебудівниками, ремісниками, ковалями або теслями.

Вченими наводиться безліч причин появи вікінгів на арені світових подій наприкінці VIII століття.

• Перенаселення ареалів проживання, яке стало наслідком демографічного вибуху, який пережили Норвегія та Данія протягом VII–VIII століть.
• Поступове встановлення міцних державних утворень у Європі, де виникла імперія Карла Великого.
• Еволюція в кораблебудуванні у скандинавів, яка досягла високого рівня у VIII столітті та призвела до появи бойових човнів вікінгів, що дозволяло вікінгам вирушати у далекі походи та колонізувати виявлені ними землі. Саме кораблі були головними інструментами експансії вікінгів.

На зорі Доби вікінгів влада в Скандинавії зосереджувалася в руках небагатьох могутніх сімей, кожна з яких мала великий наділ землі. Згодом завдяки союзам, вигідним шлюбам, а часто й за рахунок сили зброї на передній план у Норвегії, Данії та Швеції стали виходити єдиновладні правителі. На вершині піраміди стояв король, під ним – аристократія: ярли, військові ватажки та могутні землевласники, нижче – вільні люди, або бонди.

Те, що скандинавські королі та аристократія жили досить широко і ніяк не бідували, видно з предметів, похованих разом з ними в місцях поховань на кшталт тих, що зазнали розкопок у Усеберзі та Гокстаді.

До кінця X століття процвітання торгівлі та консолідація королівської влади в Норвегії, Данії та Швеції дозволили деяким государям — таким як Свен I Вилобородий та Олаф I Трюггвасон приступити до карбування королівської монети.

Наріжним каменем демократії та органом влади за доби вікінгів був «тінг» — громадська асамблея вільних людей. Головна функція тінгу полягала у тому, щоб служити ареною для обговорення справ. На тінгу вибиралися королі, приймалися закони, вирішувалися суперечки, судили злочинців.

Скандинави розглядали світ, у якому жили, як рівний диск, оточений величезним океаном, де, обернувшись навколо землі, мешкав змій Йормунганд. Землю підтримував гігантський ясен Іггдрасілль, корені якого простягаються до трьох нижчих світів і до населеного гігантами Йотунгейму, який лежав на далекому краю океану, де кінчався світ.

Під корінням Іггдрасілла розташовувався колодязь долі та мудрості, де три Норни плели нитки доль.

Людство жило в царстві Мідґард під заступництвом та захистом безлічі божеств, званих Аси, що жили в Асґарді — у замку богів.

Першим і найважливішим у пантеоні був Одін — верховний бог пізньої германської та скандинавської міфології. Був богом смерті, мудрості, зцілення, битви, королівської влади, чаклунства, божевілля, війни, поезії, перемоги та полювання. Також, Одін міг тлумачити руни.

Одіну належать численні магічні артефакти: викуваний гномами спис Ґунґнір, який ніколи не промахується, магічне золоте кільце Дропнір, із котрого кожної ночі з’являються вісім нових кілець, восьминогий кінь Слейпнір, та два ворони, Хугін і Мунін (Думка та Пам’ять), які подорожують світом та збирають для нього інформацію.

У пошуках пізнання та розуміння Одін приніс величезні жертви, у тому числі віддав око. Слідом за Одіном стояв його син, Тор, рудоволосий бог грому і блискавок, озброєний молотом.

Головне завдання Тора полягало в тому, щоб захищати Асгард та Мідгард від велетнів. Тор володіє бойовим молотом Мйольніром, який, якщо його кинути в ціль, чарівним чином повертається до власника. Удар молота спричиняє грім, із ним Тор втішався радощами свого улюбленого хобі: вбивством велетнів.

З 723 по 1066 роки вікінгами було скоєно безліч набігів, битв, походів до Англії, Ісландії, Гренландії, Ірландії, Франції, Іспанії, Португалії, Київської Русі.

Перший набіг вікінгів на Сході відноситься до 852 р., коли шведське військо підступило до Новгорода. У 858 р. вікінги влаштувалися в Києві, звідки на кораблях вирушили в рейд на Константинополь, спустившись Дніпром і пройшовши Чорним морем. У 907, 941 та 944 pp. вікінги провели великі кампанії проти Візантійської імперії.

Справжні вікінги, про яких йдеться в арабських та візантійських джерелах як про «варяг», залишили чималий слід у історії. Великі загони їх продовжували брати на службу, як найманців, багато київських і новгородських князів — ця практика тривала до середини XI століття.

У 988 р. Володимир Київський надіслав 6000 вікінгів на допомогу Візантійському імператору Василю II, і саме вихідці з цього контингенту склали згодом знамениту пізніше варязьку гвардію.

У 986 р. вікінги досягли берега Північної Америки (Вінланд). Переконливі речові докази фактичної присутності вікінгів, їх стоянок чи поселень в Америці не знаходилися доти, доки норвезький письменник Гельґе Маркус Інґстад не висунув припущення, що Вінланд повинен являти собою край острова Ньюфаундленд.

Вінланд («винна земля») — вікінгська назва узбережжя Затоки Святого Лаврентія (територія нинішніх канадських провінцій Ньюфаундленд, Нова Шотландія і Нью-Брансвік), яку дав Лейф Еріксон і вікінги, відкривши та заселивши певні території Північної Америки за п’ять століть до Христофора Колумба.

У 1960 р. було виявлено залишки поселення вікінгів  біля Л’Анс-о-Медоуз на півночі острова Ньюфаундленд. Археологічні знахідки (сліди вогнищ, предмети одягу, начиння), зроблені протягом кількох наступних років, повністю підтвердили факт існування там 1000 років тому невеликого поселення вікінгів.

Вікінги справді побували в Америці за п’ять століть до Колумба!

Вікінги припинили свої завойовницькі походи у першій половині XI ст. Пов’язано це зі скороченням населення скандинавських земель, розповсюдженням на півночі Європи християнства.

Вікінги зі Скандинавії і після XI століття продовжували найматися на службу візантійських імператорів. Прийнявши християнство, вчорашні вікінги організували у 1107—1110 роках Норвезький хрестовий похід у Святу землю.