Містичні замки України. Свірзький замок
Серед мальовничої природи Львівщини на невеликому пагорбі, овіяному історією, височіють білокам’яні вежі Свірзького замку. Колись Свірж був великим містом, за архівними даними ще 1939 року тут мешкало понад три тисячі людей. Нині Свірж — це невеличке село на березі однойменної річки, оточене широкими ставками. Дорогою з Перемишлян, видніються скелі, де за легендою блукав Іван Франко.
Рік заснування Свірзького замку достовірно невідомий, початком літочислення для нього прийнято вважати 1427 рік, коли, згідно з офіційною хронікою, місто Свірж відвідав польський король Владислав II Ягайло. Цей візит дав поштовх розвитку поселення, і вже 1449 року утворилося місто з передмістями. Тоді Свірж і замок перебували у володінні земельних магнатів Свірзьких, яким і завдячував своєю історичною назвою.
Наприкінці XV століття брати Свірзькі заснували у Свіржі католицьку парафію. Першим тут з’явився дерев’яний костел, яким опікувалися ченці-домініканці. У 1546 році на місці старого було споруджено кам’яний храм, який мав прямий зв’язок із замком, між ними проходили підземні ходи, залишки яких можна побачити і сьогодні у вигляді ровів. Костел пережив багато, його захоплювали татари, турки, храм грабували, у 1950-х роках він горів, і лише у 1994 році храм передали греко-католицькій громаді, і заснували як церкву Святої Трійці та Успіння Богородиці. Сьогодні Костел Успіння Богородиці належить греко-католицькій громаді.
У 1530 році замок кардинально перебудовується, змінюючи свій вигляд на більш відповідний канонам фортифікаційної науки того часу, нагадуванням про що служить одна з пам’ятних табличок над арочним отвором головних воріт.
Сучасний вигляд замок набув із середини XVII століття, від часу переходу його у власність графа Олександра Цетнера. За наказом графа замок було перебудовано та значно укріплено. Передбачається, що задум Цетнера щодо зміцнення Свірзького замку здійснював відомий фортифікатор, генерал від артилерії Павло Ґродзицький, автор Королівського арсеналу у Львові.
Незважаючи на своє вигідне оборонне розташування (замок знаходиться на горі Белз і був оточений непрохідними болотами, озерами, ровами) під час українсько-польської війни у 1648—1654 роках Свірзький замок не раз брали козацькі загони під проводом Богдана Хмельницького.
За Ігнатія Олександра Цетнера замок у Свіржі став резиденцією магната: з’явилося пишне оздоблення внутрішніх приміщень, оздоблення зовнішніх фасадів, був розбитий англійський парк. Але на початку XIX століття сім’я Цетнер залишає замок.
Змінювалися власники замку, кожен вносив свій внесок у руйнування його архітектури, оновлюючи, змінюючи все на свій лад. Кінець XIX століття приніс Свірзькому замку запустіння та розруху.
1907 року замок стає власністю Роберта Лямезана де Салінса, який за кілька років проводить його капітальну реконструкцію. Для внутрішніх покоїв було придбано: колекційні меблі, предмети інтер’єру, полотна та літературні твори.
Але мирне існування відновленого замку тривало недовго, в 1914 замок піддається нападу російських військ. Фортецю підпалили, було знищено всю його культурну спадщину, залишилися лише голі стіни. Але граф Роберт не здається і реконструкція замку починається знову. Спочатку нею керує сам Роберт Салянс, а згодом чоловік його дочки – Тадеуш Бора Коморовський, і поступово до Свірзького замку повертається колишня велич.
Друга світова знову перетворює фортецю в руїни. Цього разу період занепаду, що затягнувся, розтягнувся на довгих тридцять років. Лише у 1975 році з ініціативи Спілки архітекторів, у володіння якої перейшов замковий комплекс, починається реставрація зовнішнього та внутрішнього оздоблення з переплануванням під потреби майбутнього будинку творчості. Але грандіозним планам не судилося здійснитися.
З колишньої пишноти зовнішнього декору замку до наших днів збереглися лише фронтони, білокам’яні портали, кам’яна різьблена лиштва віконних прорізів, грифон на одному з фасадів та кам’яні вази біля сходового маршу. Внутрішнє оздоблення приміщень замку ще зберігає сліди колишньої розкоші: наличники дверних отворів, дерев’яні різьблені сходи, стельове оздоблення – нагадування про колишню велич.
Завдяки своєму непідробному французькому шарму, Свірзький замок послужив вдалою декорацією у відомій епопеї про трьох мушкетерів, відігравши водночас декілька «ролей».
Легенда Свірзького замку
Переповідають сумну історію кохання наївної місцевої дівчини, яка працювала в замку, до підступного військового-загарбника. Відкривши ворота замку ворожому війську, дівчина поплатилася за це життям, знайшовши свою загибель в глибинах замкового колодязю. Правда чи вигадка, сьогодні вже не розсудити, проте на романтично налаштованих туристів ця історія в доповненні з демонстрацією занедбаного, проте реально існуючого замкового колодязя на господарському дворі, справляє незабутнє враження.
І який замок без скарбів? Після Другої світової війни в оборонному рові під підйомним мостом було відкрито підземний хід з майном останніх власників замку, щоправда без золота і діамантів.
Свірзький замок – на диво витончений взірець оборонної архітектури, декілька століть поспіль милується своїм романтичним відображенням в озерних водах з мальовничого пагорбу. Проте, попри надзвичайну популярність Свірзького замку в туристичному середовищі, вірними супутниками маєтку довгі роки лишаються самотність та тиша, бо навіть досконалість екстер’єру не в змозі компенсувати відсутність життя в замкових стінах.
Про Свірзький замок кажуть — «діамант без оправи».
