Скіфи та їх скарби.

8 років тому, 30 серпня 2015 року, мені пощастило відвідати Скарбницю Національного музею історії Укрїни (раніше Музей історичних коштовностей України), де зберігалася унікальна колекція скарбів скіфських могильних курганів та знаменита Золота скіфська пектораль.

Сторінки, пов’язані зі скіфськими кочівниками, які в останньому тисячолітті дохристиянської ери блукали широким степом, що тягнеться від кордонів Китаю до берегів Дунаю, відносяться до найцікавіших сторінок стародавньої історії. У далекі доісторичні часи численні племена змінювали одне одного на безмежній рівнині від Карпат до Дону.

Скіфи не мали алфавіту і не карбували монети, від їхньої мови відомі лише кілька слів. Початкова інформація про них обмежена висновками археологів, зробленими внаслідок розкопок скіфських курганів.

Сліди пересування скіфських кочівників можна знайти завдяки предметам, які вони залишали після себе, але їхня історія практично втрачена для нас.

Про ті давно забуті часи не залишилося жодних письмових джерел, крім документів грецьких істориків античності.

Багато давньогрецьких вчених помилково вважали скіфів найдавнішим народом у світі. Скіфи не створили державу, тому й не могли змагатися з єгиптянами стосовно давнини походження. Тим не менш, скіфи були свого часу важливою політичною силою, і хоча зараз їх історія займає лише кілька рядків у довідниках, вони стали джерелом багатьох легенд.

Згідно з цими легендами, країна Одіссея нібито знаходилася в Скіфії, на східному узбережжі Чорного моря, на острові, який зараз називається Таманським. Там Ясон та його аргонавти шукали золоте руно. Багато переказів про казкове багатство скіфів змішалося з правдоподібними фактами, зібраними грецькими істориками.

До кінця ХІХ ст. вчені не брали до уваги багато з того, що написав про скіфів Геродот.

Потім поступово справжня цінність предметів, які з’являлися із скіфських курганів, змусили археологів знову звернутися до ранніх історичних джерел.

Про скіфів відомо з творів античних авторів: Геродота, Гіппократа, Страбона, Плінія Старшого.

Геродот так писав про походження скіфів: «За розповідями скіфів, народ їх молодший за всіх. Першим жителем цієї ще безлюдної тоді країни була людина на ім’я Таргітай. Батьками цього Таргіта були Зевс і дочка річки Борисфена. Такого роду був Таргітай, а в нього було троє синів: Липоксай, Арпоксай та наймолодший — Колаксай. Від Ліпоксаїса, як то кажуть, і походить скіфське плем’я».

Скіфи — племена кочівників, які мешкали у VII—III ст. до н. е. на землях сучасної України від Дунаю до Дону. Цю територію Геродот називав Велика Скіфія. На землі нинішньої України скіфи прийшли у VII столітті до нашої ери, перетнувши Кавказ і захопивши Кімерію. Скіфи стали домінуючою силою в степах та лісостепах на північ від Понту.

За 4 століття життя скіфи пізнали великий розквіт і занепад. Відомості про скіфів засвідчують грецькі (особливо Геродот) і римські автори та археологічні знахідки.

Скіфи панували на території, що тягнеться від Карпат до Дону, пізніше вони проникли до Румунії, Болгарії, Угорщини та Пруссії. Відомо про існування у скіфів союзу племен, який мав риси своєрідної держави раннього рабовласницького типу на чолі з царем. Влада царя була спадковою і обожнювалася.

Скіфи воювали і грабували, їхня відвага в бою викликала тривогу наймогутніших царств: Ассирії, Мідії, Парфії та Греції. У VII ст. до н. е. скіфів боялися у всій Малій Азії, але в той же час їхнє багатство і пристрасть до прикрас здобули їм прихильність великих грецьких купців, що влаштувалися на берегах Чорного моря.

Скіфи так само брали активну участь у торгівлі, як і у війні, і були настільки важливим елементом життя своєї епохи, що Геродот присвятив їм книгу в написаній їм великій «Історії». Для отримання інформації Геродот вирушив у подорож в Ольвію, далеке грецьке поселення, яке було засноване в 645 р. до н.е. біля місця злиття Бугу та Дністра. Ольвія залежала від торгівлі зі скіфськими племенами і користувалася захистом скіфів, за що сплачувала своєрідну данину.

Незважаючи на книгу Геродота, через відсутність письмових джерел самих скіфів, до IV ст. н. е. цивілізований світ забув про племена-кочівників. Мало пройти п’ятнадцять століть, як їх мистецтво було відкрито заново.

Перший крок до відновлення пам’яті про скіфів було зроблено на початку XVIII ст., коли почалися масові пограбування могильних скіфських курганів. Випадкові знахідки золотих виробів скіфів сприяли підтримці інтересу до їх мистецтва.

Наступні експедиції та розкопки скіфських курганів, виявлення золотих та металевих предметів, зроблених скіфськими майстрами на Балканах та у Західній Європі, елементи скіфського стилю в мистецтві вікінгів, кельтів і франків епохи Меровінгів, надихнули вчених зібрати по шматочках всі наявні дані і спробувати встановити джерело і ареал поширення мистецтва скіфів.

Дослідження археологів визначили основну територію розселення скіфів — степи між нижньою течією Дунаю та Дону, включаючи степовий Крим та райони, що прилягають до Північного Причорномор’я.

Скіфи поділялися на кілька великих племен. За повідомленням Геродота, панівними були царські скіфи — найсхідніше зі скіфських племен, що займало також степовий Крим.

На захід їх жили скіфи-кочівники, а ще на захід, на лівобережжі Дніпра — скіфи-землероби. На правобережжі Дніпра, в басейні Південного Бугу, поблизу міста Ольвія мешкали елліно-скіфи.

Розкопки поховань скіфів та споріднених ним кочових племен проводилися археологами в Криму, Придністров’ї, Північній Монголії, Румунії, Угорщині, Німеччині, Полтавській, Дніпропетровській та Київській областях України.

У 1971 році експедицією АН УРСР було розкрито та досліджено великий скіфський курган IV століття до н.е. — Товста Могила, розташована біля міст Покров та Нікополь Дніпропетровської області України.

Усередині насипаного кургану заввишки 8,6 м і діаметром 70 м було виявлено два поховання (одне — пограбоване) скіфських вождів зі слугами, кіньми, зброєю, металевим та глиняним посудом та понад 600 золотих прикрас.

Найбільш цінною знахідкою вважається Золота пектораль — нагрудна прикраса скіфського царя, вагою — 1150 г, діаметром — 30,6 см, зроблена із золота 958 проби.

Пектораль прикрашена анімалістичними сценами та сюжетами з життя скіфів. На думку вчених, пектораль була виготовлена грецькими майстрами-торевтами на замовлення скіфської знаті у другій чверті IV століття до н. е. в ювелірних майстернях Афін або Пантікапея.

Пектораль було виявлено 21 червня 1971 року. Національний музей історії України оголосив 21 червня Днем пекторалі.

Золоту пектораль та інші унікальні знахідки скіфського золота можна було побачити у Скарбниці Національного музею історії Укрїни на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.

Після початку військового вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року, постійна музейна експозиція та тимчасові виставки Скарбниці були демонтовані, музейні артефакти переміщені до безпечного місця.