Стародавня Греція – Еллада. Парфенон. Мікени. Кносс.

Стародавня Греція була одним із найвпливовіших культурних центрів античного світу, заклавши основи багатьох наукових, філософських та художніх досягнень. Від містичних вірувань до розробки демократичних принципів, стародавні греки залишили по собі багату спадщину.

Стародавня Греція — цивілізація в історії Греції, яка існувала на Балканському півострові від III тис. до н. е. до початку Середньовіччя бл. 600 р. нашої ери. Найбільший її розквіт припав на класичний період V—IV ст. до н. е. Досягнення культури класичного періоду вважаються основою Західної цивілізації.

Досі не розгадані причини, що викликали раптову появу та стрімке зникнення з історичної сцени мінойської та мікенської цивілізацій.

У творах грецьких авторів V-IV століть до н. е. (Геродота, Арістотеля) та наступних століть (Страбона, Плутарха) збереглися спогади про славне минуле греків, про могутність критського царя Міноса, створення їм великої держави.

Різноманітний матеріал про історію, культуру, звичаї та релігію греків міститься в численних оповідях і міфах греків. Найбільш відомі міфи про героя Тесея, що звільнив Афіни від влади царя Міноса, про Геракла, який прислужував царю Тиринфа — Еврісфею , про плавання грецьких героїв на чолі з Ясоном на кораблі «Арго» до берегів Колхіди.

Парфенон

Стародавні греки залишили нам чудові пам’ятники архітектури, і серед них перше місце належить Парфенону — головному храму Стародавніх Афін, розташованому на Афінському акрополі, який являє собою 156-метровий скелястий пагорб з пологою вершиною (300 м в довжину і 170 м в ширину). Перші будівлі на Акрополі (два храми на честь богині Афіни) споруджені в 1050 — 700 роках до н.

Будівництво Парфенона пов’язане із драматичними сторінками історії Стародавньої Еллади. У 480 р. до н.е. армія персів на чолі з царем Ксерксом. вторглася в Грецію. Шлях персів біля Фермопільської ущелини перегородили 300 спартанських воїнів, які прикривали відхід основних військ. Внаслідок зради всі вони впали, і перська армія захопила та розгромила Афіни.

Після закінчення греко-перських воєн, в епоху правління Перікла було вирішено звести новий, більш величний та розкішний храм. У будівництві Парфенона брав участь увесь народ Стародавньої Еллади, з усієї Греції до Афін доставляли білий мармур, мідь, слонову кістку, золото, чорне дерево, кипарис.

Парфенон, присвячений богині Афіні Парфенос (покровительці міста та всієї Аттики), був побудований за десять років: з 437 по 447 до н.е. Його звели на фундаменті раннього храму, присвяченого Афіні Палладі. Фронтон, карниз та колони давньогрецького храму були виконані з мармуру, дах – з дерева. Центральне приміщення оточене колонадою. На поздовжньому боці Парфенона – 17 колон, на торцевій – 8. Сучасні дослідники встановили, що протяжність пагорба перед Парфеноном, довжина храму Афіни та ділянки Акрополя за Парфеноном співвідносяться як відрізки золотої пропорції.

Сьогодні Парфенон — одна з найвідоміших споруд у світі. Ця пам’ятка є символом давньогрецької цивілізації.

Мікени

Мікени – один із центрів Мікенської культури, стародавнє місто в Арголіді – північно-східному Пелопоннесі. Мікени були царством Агамемнона, який очолив похід ахейців на Трою. Найдавніше Мікен лише Кносс – центр мінойської цивілізації на Криті.

Легенди і міфи Стародавньої Греції свідчать, що, Мікени побудував Персей, син Зевса і Данаї — дочки аргоського царя Акрісія. За однією з версій Персей заснував Мікени, втративши у цьому місці наконечник (мікес) меча, вважаючи це божественним знаменням.

Академічна наука датує перші поселення на пагорбі Мікен епохою неоліту (4 тисячоліття до н.е.). У пізній період бронзового віку (1350-1200 роки до н.е.) Мікени були одним із великих центрів Егейської цивілізації.

Початок мікенської цивілізації історики пов’язують із XVI століттям до н.е. Найвищого розквіту мікенська цивілізація досягла в XIV-XIII століттях до н.е. У цей період було збудовано мікенські палаци та цитаделі в Мікенах, Тиринфі, Афінах, Фівах. Найвідомішим центром мікенської цивілізації є Мікени — палац-цитадель, споруджений на скелястому пагорбі (280 метрів над рівнем моря).

Перші археологічні розкопки Мікен було розпочато у 1876 р. німецьким археологом Генріхом Шліманом. У ході розкопок було відкрито п’ять гробниць, повних золота. У похованнях Мікен було знайдено близько 30 кг золота: діадеми, маски, золоті лаврові вінки, золота корона, нагрудники, наплічники, пояси, безліч золотих фігурок, мідний котел, наповнений сотнями золотих гудзиків.

Шліман писав: «всі музеї світу, разом узяті, не мають і однієї п’ятої частини цих багатств».

Кноський палац – лабіринт Мінотавра

Кносс — стародавнє місто на острові Крит (біля Іракліону) — головне місто острова за часів мінойської цивілізації. У грецькій міфології Кносс пов’язується з ім’ям легендарного критського царя Міноса. За легендою, на його околицях знаходився лабіринт Дедала, де був ув’язнений Мінотавр.

Розкопки Кносса продовжуються з перервами до сьогодні, а їх результати відносяться до найзначніших у світовій археології. Відкриття легендарного Кноського палацу належить британському археологу Артуру Евансу. Розпочавши розкопки Кносса в 1900 році, Артур Еванс відкрив культуру, яку назвав на ім’я царя Міноса — мінойською. Від мінойської культури походить культура материкової Греції, що існувала протягом значного періоду в II тисячолітті до н.е.

Кноський палац, що з’явився під час розкопок Еванса, відкрив світові критську культуру, сліди якої після 3,5 тисяч років «мовчання» свідчили про існування в давнину величезного міста,  одного з найвпливовіших міст в усьому Середземномор’ї.

У Кноському палаці було вперше в історії людства застосовано такі інженерні та архітектурні дива, як багатоповерхові будівлі, природне та штучне освітлення, водогін та каналізація, вентиляція, опалення, а також мощені шляхи. Події, що відбувалися у Кноссі, вплинули на грецький епос, що з’явився кілька сторіч пізніше. Драматична та раптова загибель Кносса спричинила поступовий занепад всієї мінойської цивілізації.

Кноський палац є архітектурною пам’яткою зовсім іншого характеру, ніж відкриті Шліманом Мікени і Тиринф. Кноський палац ніколи не мав будь-яких оборонних споруд. Це був гігантський 5-ти поверховий палац — лабіринт із величезною кількістю приміщень та переходів.

Спочатку слово «лабіринт» було похідним від критського слова «лабріс», що означає подвійну сокиру — символ політичної могутності Кносса. Приїжджим з материка цей «лабіринт» («будинок подвійної сокири») представлявся спорудою настільки заплутаним, що його назва стала грецькою мовою словом, що означає місце блукань.

Легенда, пов’язана з Кноссом

Кноський цар-жрець, що носив титул «мінос», кожні дев’ять років чекав з Аттики сім юнаків та сім дівчат, яких надсилали «в жертву» бику Мінотавру з Кноського Лабіринту. Дослідники вважають, що «жертвопринесення» означало посвяту молодих людей почесного походження в містерії Кноського Лабіринту.

Про Кноські містерії Плутарх писав так: «цар призначав змагання, де його воєначальник Тавр («бик») мав виступити проти Тесея. І тому тільки те, що Тесей переміг, Мінос відпустив усіх чотирнадцять юнаків і дівчат на батьківщину».

Згідно з грецькою версією, лабіринт для утримання Мінотавра побудував Дедал зі своїм сином Ікаром. Як вважається зараз, палац Кноссу і є той самий «лабіринт», з якого почалася легенда про Мінотавра. Про стародавні містерії в Лабіринті свідчить фреска, яка зберіглася в Кноському палаці.

Мінойський Кносс, за усіма ознаками, найімовірніше загинув миттєво. На сьогоднішній день основною гіпотезою, що пояснює раптову загибель Кносса, вважається катастрофічне виверження вулкану Санторині у Егейському морі, за 110 км від узбережжя Криту (за різними оцінками 1645 р. до н.е. — 1500 до н.е.). Значна частина мешканців міста та весь флот мінойців загинули від гігантської хвилі цунамі заввишки від 100 до 200 метрів, що була викликана землетрусом внаслідок виверження вулкана.

Дослідники вважають, що причина повної загибелі крито-мінойської цивілізації була іншою. Тони попелу, викинутого вулканом Санторин на 200 — 1000 км, були занесені вітром у центральну та східну частини Криту і унеможливили зростання рослинності на острові протягом десятків років. Проведені біля узбережжя Криту глибинні дослідження виявили на морському дні пласти попелу від виверження вулкана, шар якого міг складати у центральній частині Криту близько 20 см, а на сході острова – 1 метр. Перша на території Європи велика цивілізація канула в забуття.

Греція, як і раніше, залишається для вчених і дослідників загадкою. Досі зберігають таємницю кікладські ідоли – найдавніші зразки егейської мармурової скульптури, чудовий Кноський палац та його Лабіринт, могили мікенських царів з їхніми незліченними скарбами, грізні цитаделі Мікен і Тиринфа.