Втрачені технології стародавньої Індії. Частина IV
Продовження статті «Втрачені технології стародавньої Індії»
Індія — одне з небагатьох місць світу, де протягом всієї історії різьблення по каменю було традиційним ремеслом. Століттями відточувана місцевими зодчими майстерність досягла тут своєї досконалості та неперевершеності. У багатьох видів індійського прикладного мистецтва різьблення по каменю виділяється особливою складністю і витонченістю.
Храм Махадеви — різьблені колони епохи Чалук’я
Одним із дивовижних храмів Індії, головною окрасою якого є різьблені колони, є храм Махадеви, розташований у місті Ітаги в районі Коппал штату Карнатака. Храм присвячений індуїстському богу Шиві.
Храм складається зі святилища, яке з’єднується коридором із закритою колонною залою- мандапою, що веде до відкритої мандапи з колонами. Велика відкрита мандапа – зал з колонами, складається з 64 колон, 24 з яких є повними колонами, які починаються від підлоги і підтримують основну стелю.
Стовпи — масивні колони з явними слідами технологічної обробки, наче виточені на токарному верстаті. Будівельний матеріал, що використовується — мильний камінь — талькохлорит.
Зовнішні та внутрішні стіни і стеля храму прикрашені хитромудрою іконографією індуїзму і оповідають про індуїстські тексти: Рамаяна і Махабхарата.
Архітектура Чалук’я є прикладом цінної спадщини давньоіндійської архітектури. Нічого подібного цим будівлям ніде у світі більше немає. Ці храми – одне із разючих творінь рук людини. Як створювалася у ті часи подібна краса, якими секретами володіли майстри і що за інструменти були в їхніх руках? Невідомо…
Трикутешвара — різьблений храм епохи Чалук’я
У місті Гадаг штату Карнатака знаходиться безліч пам’яток епохи Чалук’я, що свідчать про багате історичне минуле. Серед них храм Трикутешвара, збудований між VI та VIII століттями. До нього входить храм, присвячений богині знань, музики, мистецтва, мудрості та навчання — Сарасваті, а також храм, присвячений Шиві.
Храм на честь Сарасваті має три святилища та відкритий зал, прикрашений вишуканими кам’яними різьбленими колонами, на яких збереглися химерне різьблення та хитромудрі скульптури на теми індійської міфології.
Різьблення по каменю широко застосовувалося в будівлях, починаючи зі стародавньої епохи по всій Індії. Різьблені барельєфи покривають поверхні індуїстських і джайнських храмів зсередини і зовні, прикрашають стародавні буддійські ступи, колони, статуї.
Хто, коли і головне, з чого зміг створити таку красу, залишається загадкою…
Аккана Басаді – високі технології стародавньої Індії
В окрузі Хассан індійського штату Карнатака розташоване місто Шраванабелагола, яке є одним із найголовніших місць паломництва для послідовників джайнізму. У Шраванабелаголі знаходиться кілька дивовижних храмів, головною окрасою яких є унікальні різьблені колони. Форма колон неповторна, вони були створені понад тисячу років тому.
Аккана Басаді — джайнський храм, збудований у 1181 році н.е., за часів імперії Хойсалів. Кам’яні колони храму у вигляді свічників наче виточені на якомусь величезному токарному верстаті. Колони виконані з природного будівельного матеріалу – мильного каменю (талькохлориту).
У наш час вирізати з каменю подібну колону не складає особливих труднощів, але яким чином люди робили це десять століть тому і якими секретами обробки каменю вони володіли — залишається таємницею.
Халебід — кам’яні мережива Хойсали
Храм Хойсалешвар є головним храмом Халебіду, він належить до шиваїтської традиції індуїзму. Храм – один із трьох унікальних храмів династії Хойсала, який збудований у формі зірки.
Над чотирма входами в храм розташовуються витончені панелі, що нагадують мережива. Храм справляє сильне враження як зовні, і усередині. Його тонке різьблення дивує та заворожує.
Історики стверджують, що храм Хойсалешвара зведено 900 років тому. Весь верхній ярус храму стоїть на десятках потужних колон. Жоден вчений досі не може пояснити, як робили ці колони, адже вони мають явні сліди технологічної обробки. Ще більше таємниць приховують численні скульптури всередині храму.
Якщо уважно подивитися на колони храму, можна розглянути концентричні сліди, які залишаються, коли деталь обробляється на токарному верстаті в результаті обертання.
Існує припущення, до якого дедалі більше схиляються сучасні археологи та геологи, що колони у храмі робили з монолітного шматка каменю, який обточували на токарному верстаті. Якщо припустити, що 9 століть тому справді були доступні такі технології, то важко уявити, як саме вдалося виточити 4-метрову кам’яну колону вагою десятки тонн на токарному верстаті. Навіть для сучасних майстрів це завдання не з легких.
Значить, машинні технології в стародавній Індії – це не вигадка. Вони справді існували, але з якоїсь причини були втрачені. Хто і як будував храм Хойсалешвара та безліч подібних на території Індії, можна лише припускати. Але те, що предки мали більш досконалу технологію, стає все більш очевидним. 
Продовження у статті: «Втрачені технології стародавньої Індії. Частина V»
