Ярослав Мудрий. Таємниці, легенди та скарби князя.
«Його часи, його порядки зісталися на цілі століття потім взірцем, правилом, основою для всяких розпоряджень, а все його князюваннє — світлою і щасливою добою супроти пізніших бід, які впали на Україну потім…»
Михайло Грушевський 1913
У 2023 році виповнилось 1045 років з часу народження Ярослава Мудрого, Великого князя Київського. Зануримось у часи Київської Русі та відкриємо завісу таємниць, що оточують Ярослава Мудрого.
Ярослав Мудрий — Великий князь Київський, під час правління якого Київська Русь досягла найвищого розквіту, народився близько 978 р., помер 20 лютого 1054 р. у Вишгороді. Його батьком був Володимир Святославич — Хреститель Русі, матір’ю — полоцька князівна Рогніда.
Розбудовувати Київську державу почали ще князі Олег і Ігор. Однак лише за князів Володимира Великого і Ярослава Мудрого держава набула найбільшої могутності. Як свідчить літопис:
«Володимир землю зорав і розпушив, хрещенням просвітив, Ярослав засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаємо, учення приймаючи книжне».
Шляхетний, мужній, благородний – таким постає перед нами з літописів святий благовірний князь Ярослав Мудрий. Прізвисько Мудрий закріпилося за Ярославом в офіційній історіографії лише в другій половині ХІХ ст. Період правління Ярослава вважається кульмінацією величі Києва, який саме тоді став одним з найбільших міст Європи – у 50 разів більшим за Лондон і вдесятеро – за Париж. Князь Ярослав керував найбільшою країною Європи 35 років.
Зв’язок України з Європою має тисячолітню родинну історію. Велику роль тут зіграли сестри, доньки та онучки Київських князів, що свого часу стали королевами багатьох європейських країн – Франції, Польщі, Угорщини, Данії, Візантії, Норвегії, та засновницями кількох відомих монарших династій. Київські князівни на престолах Європи… вони правили королями і народжували королів – від Польщі до Шотландії… Недарма Ярослава Мудрого називають тестем Європи.
Один з освіченіших людей свого часу, Ярослав Мудрий подбав про відмінну освіту для всіх своїх дев’ятьох дітей, причому, що не характерно для того часу, і дочок. Чого тільки варта Королева Франції Анна Ярославна, яка знала п’ять мов і допомагала правити чоловіку — королю Франції Генріху I, а потім і сину — королю Філіппу І.
Саме в Париж з нею поїхала, і завдяки цьому зберіглася, частина бібліотеки Ярослава Мудрого, якій він присвятив останні сімнадцять років свого життя. Анна Ярославна привезла до Франції великий посаг, що познайомив французів з культурою Київської Русі та Реймське Євангеліє, на якому потім присягали королі Франції.
Бібліотека Ярослава Мудрого
Рукописні книги великого формату в прикрашених розписом і дорогоцінним камінням шкіряних палітурках в ті давні часи виготовлялися довгі місяці, адже кожен їх лист був витвором мистецтва з акуратними рядками літер і яскравими ілюстраціями між ними. Головним центром книговидавництва був Софійський собор, де десятки ченців трудилися над цими шедеврами.
Час заснування бібліотеки Ярослава Мудрого невідомий. У «Повісті минулих літ» про неї згадується під 1037 роком.
«Ярослав же сен, як ото ми сказали, любив книги… У літо 6545 сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей. Велика бо користь буває людині од учення книжного».
Історики оцінюють кількість унікальних книг і документів, що зберігалися в бібліотеці — п’ятьсот – тисячу примірників. Вважають, що основу бібліотеки становили манускрипти релігійного змісту, але найцікавіше — це історичні хроніки. Місцезнаходження легендарної бібліотеки не знають і понині, доля бібліотеки переходить в розряд здогадок і легенд.
Легенда про «скарби Ярослава» – сховище книг Ярослава Мудрого, захованих у підземеллях Києва, відома з давніх часів. Таємниці бібліотеки князя і досі не залишають в спокої археологів, дігерів, спелеологів та просто шукачів скарбів.
Історики вважають, що бібліотека з пергаментними сувоями і книгами передана Софійському собору правнуком Ярослава, Святославом Давидовичем Чернігівським в 1106 році.
У записі Павла Алеппського від 1653 року говориться про багате зібрання Києво-Печерського монастиря, в якому зберігалися раритети, частина яких раніше перебувала при Софійському соборі.
Кожній князівні Ярослав давав дорогий посаг — книгу зі своєї бібліотеки. Тому цілком логічно, що частина видань все таки була перевезена до Європи, але основна колекція, вважають, залишилася у Києві.
Історики вважають, що бібліотека Софії Київської заклала основу бібліотеки Києво-Печерського монастиря, частина її книг напередодні монголо-татарської навали розійшлася по бібліотеках різних соборів і монастирів, а решта була втрачена 1240 року.
Існують припущення, що книги бібліотеки князя Ярослава досі зберігаються в київських підземеллях. Надійною схованкою скарбів могли бути печери, тунелі та катакомби стародавніх храмів.
Підтвердженням цього є дані однієї археологічної експедиції, яку в 1916 році на території Софіївського собору очолював Олександр Ертель. Причиною експедиції стало провалля, у якому вбачався стародавній підземний хід. В глибоких коридорах дослідники знайшли шматок березової дощечки з посланням: «Хто знайде цей хід, той знайде великий скарб Ярослава». Букви були надряпані на дереві і замальовані чорнилом. Знахідка наштовхнула на важливе відкриття — підземні коридори Софії Київської є частиною широкої гілки лабіринтів, побудованих ще в великокнязівську епоху. Можливо, саме там ченці могли приховати бібліотеку Ярослава, але місця тайників помирали разом з представниками чернецтва.
Літописці писали: «Книги від ворожих навал ченці в печерах поховали».
Історичні джерела свідчать, що до XVI століття в Успенському соборі Лаври налічувалося велика кількість книг. За одною з версій, ченці Києво-Печерської Лаври могли сховати дорогоцінні джерела мудрості в лабіринтах лаврських печер. Закриті ходи лаврських печер огорнуті містичною таємничістю. Існує легенда, що втрачена бібліотека Ярослава Мудрого, зберігається саме в лаврських лабіринтах.
Історики не виключають можливість, що бібліотека Ярослава може бути замурована в підземеллях Видубицького монастиря. Існують дані, що на момент закладання 1070 року Всеволодом Ярославичем, сином Ярослава Мудрого, церкви святого Михайла на Видубичах, там вже діяв печерний монастир. Можливо, саме в ньому перед навалою монголо-татар у 1240 році ченці сховали цінну бібліотеку Ярослава.
Після віднайдення Звіринецьких печер наприкінці XIX століття стало зрозуміло, що підземний монастир на честь архангела Михаїла тут існував задовго до хрещення Русі князем Володимиром. Археологами встановлено, що ці печери древніші Лаврських.
В 1912 році розпочалися детальні дослідження. Саме тоді і виявили древні тунелі, в яких розташовувалися келії. Проте нічого, що вказувало б на бібліотеку Ярослава, знайдено не було. Більшість замурованих лабіринтів досі продовжують зберігати свої таємниці.
Саркофаг Ярослава Мудрого
У Софійському соборі знаходиться білий мармуровий саркофаг Ярослава Мудрого. Ця вражаюча гробниця Великого князя київського та його дружини Інгігерди є не лише історичною пам’яткою, а й джерелом захоплюючих оповідей та легенд.
Вперше саркофаг Ярослава Мудрого згадується у Повісті временних літ. Під 1054 роком стверджується:
«І, принісши, положили його в раці мармуровій у церкві святої Софії».
Саркофаг відкривали і досліджували в 1936, 1939, 1964 і 2009/10 рр. У 1939 р. виявлені в саркофазі останки відправили до Ленінградського науково-дослідного інституту етнографії та антропології, де з розрізнених кісток склали чоловічий і жіночий скелети.
Було встановлено, що чоловічий скелет належав людині віком близько 70-ти років, що мала за життя зріст 172 – 175 см, вроджену кульгавість і патологічні зміни в правому тазостегновому суглобі, що настали в зрілому віці. З літописів відомо, що Ярослав Мудрий кульгав з дитинства, а Еймундова сага розповідає про поранення ноги, якого князь зазнав під час битви з печенігами. Помер Ярослав у 75, а за іншими даними – в 65 років. На підставі цих свідчень учені дійшли висновку, що в гробниці справді поховано Ярослава Мудрого. У 1940 р. обидва скелети повернули до Києва. На жаль, в 1943 р. останки Ярослава емігранти вивезли до Польщі, а згодом у США.
Напередодні вступу до Києва радянських військ, священики забрали з собою найдавнішу храмову святиню — ікону Миколи Мокрого, частину бібліотеки Ярослава Мудрого та останки великого князя. За однією із версій, останки Ярослава Мудрого були передані архієпископу Палладію, який емігрував до США. Відомо, що сьогодні ікона Миколи Мокрого знаходиться в інтер’єрі Церкви Святої Трійці у Нью-Йорку.
Сучасне місцезнаходження останків Ярослава Мудрого невідоме. У саркофазі знаходяться лише жіночі останки, датування і приналежність яких пояснюють по-різному. На думку істориків, вони належали дружині Ярослава — Інгігерді, яка померла у 1050 р. За черепом князя антрополог М. Герасимов в 1939 р. створив його скульптурний портрет, що експонується в Софійському соборі.
Помісний Собор 11 липня 2008 року Української православної церкви Київського патріархату у зв’язку з 1020-літтям Хрещення Київської Руси-України, благословив приєднати Великого князя Київського Ярослава Мудрого до сонму святих.
«Якщо будете у ненависті жити, у сварках та бійках, то самі загинете і загубите землю своїх батьків та дідів, котрі здобували її трудом своїм великим».
З наказу Ярослава Мудрого синам
