Вінниця — скарб архітектурної спадщини Поділля.
Вінниця — місто з багатовіковою історією, глибоким історичним корінням, справжній скарб архітектурної спадщини Поділля. Тут переплітаються бароко, класицизм і модерн. Залишки стародавніх городищ свідчать про те, що його територія була населеною з глибокої давнини.
Існує кілька версій походження назви міста: від старослов’янського слова «вено» — дар або посаг, від винокурень, які були поширені в регіоні, від назви річки Вінничка або «Вєніча», біля гирла якої почалося формування міста.
На землях Вінниці люди оселялися з давніх часів. Археологи знайшли тут знаряддя праці епохи палеоліту, неоліту та раннього енеоліту, поховання бронзової доби, поселення епохи заліза. Зокрема виявлено два поселення трипільської культури. Територія сучасної Вінниці була заселена ще 40–25 тисяч років тому.
Датою заснування міста Вінниця вважається 1363 рік, коли після перемоги у битві на Синіх Водах (1362) великий литовський князь Ольгерд, звільнивши Поділля з-під золотоординської залежності, створив Подільське князівство. Племінник Ольгерда, князь Федір Коріатович, збудував дерев’яну фортецю на річці Вінничці, яка слугувала захистом від набігів татар і стала ядром міста.
Орієнтовний час появи укріпленого замку у Вінниці на лівому березі Південного Бугу припадає на 1360-90-ті роки, цим же часом датуються перші згадки Вінниці в літописах. Новий замок, що був закладений Костянтином Івановичем Острозьким в 1512 році на лівобережній скелі (Замкова гора), проіснував до 1580 року і був спалений татарами під час чергового нападу на місто.
За Люблінською унією 1569 року Вінниця разом з усім Поділлям ввійшла до складу Речі Посполитої. Відтоді розпочався новий етап колонізації цих земель. 1598 року місто стало центром Брацлавського воєводства. 30 травня 1640 року, за привілеєм короля Владислава ІV, Вінниця отримала Магдебурзьке право, що було однією з найпоширеніших правових систем міського самоврядування в Центральній Європі у часи Середньовіччя.
З 2 лютого по 6 березня 1919 року Вінниця була тимчасовою столицею Української Народної Республіки.
Найцікавіші архітектурні пам’ятки Вінниці
Вінницькі Мури
Архітектурно-історичний комплекс Мури — ансамбль XVII–XVIII ст., що складався з будівель і стін єзуїтського та домініканського монастирів із костелами. Будівлі були оточені потужними кріпосними стінами з контрфорсами, бійницями і бойовими вежами. Мури стали головною оборонною спорудою міста. До наших часів збереглися частина мурів із баштою. Атмосфера тут — як у середньовічному Поділлі, з духами старих стін.
Миколаївська церква
Миколаївська (Микільська) церква — найдавніша та єдина збережена дерев’яна церква Вінниці. Церква представляє типову трибанну українську церкву подільської архітектурної школи доби бароко. Її дзвіниця — теж дерев’яна і має унікальну акустику.
Микольська церква розташована в передмісті — в так званому Старому Місті на пагорбі навпроти Замкової гори. Вона була освячена на місці старої церкви 11 квітня 1746 року.
За легендою, її збудували ченці Києво-Печерської Лаври. За іншою легендою, святиня пов’язана з видатним полководцем Іваном Богуном. Одні кажуть, що він тут хрестився, інші — що вінчався.
У цій церкві у далекому 1958 році мене хрестили у віці 6 років.
Садиба Миколи Пирогова
Національний музей-садиба М. І. Пирогова присвячений життю та діяльності Миколи Івановича Пирогова, видатного українського науковця, хірурга та педагога. Садиба Пирогова є пам’яткою історії національного значення.
До його складу входять: будинок, у якому жив Пирогов, де розміщена експозиція про його життя та діяльність, музей-аптека з інтер’єрами приймальні та операційної, церква-некрополь, де міститься саркофаг з набальзамованим тілом науковця.
Після смерті Пирогова (5 грудня 1881 роки) тіло вченого було набальзамоване петербурзьким лікарем Д.І. Виводцевим. У 1885 р. над усипальнею Пирогова звели храм та освятили його на честь Миколи Чудотворця.
Свято-Преображенський кафедральний собор
Свято-Преображенський кафедральний собор — справжній архітектурний скарб, що зберігає в собі багатовікову історію, драму і трансформацію вірувань. Собор побудований у 1758–1779 роках як домініканський костел Благовіщення Пресвятої Діви Марії у стилі бароко. Архітектор — Паоло Фонтана. Після ліквідації домініканського монастиря у 1832 році царська влада передала будівлю православній церкві. Так костел став Преображенським собором. З грудня 2018 року — у юрисдикції Православної церкви України.
Собор — цегляна споруда з масивними стінами, типовими для оборонних храмів Поділля. Витончені барокові фасади, внутрішній простір прикрашений ліпниною, іконами та арками. Розташований у комплексі Вінницьких Мурів, поруч із колишніми монастирями єзуїтів і капуцинів.
Легенда про заснування Вінниці «Віннич — хранитель вод і часу»
У ті часи, коли Поділля ще було землею туманів, а річки говорили голосами духів, на місці сучасної Вінниці панував могутній водяний дух — Віннич, син Місяця і глибинного джерела. Його царство простягалося між річками Вишенькою та Південним Бугом, і він охороняв баланс між світлом і темрявою.
Кажуть, що Віннич народився під час місячного затемнення, коли небо і вода злилися в одне. Його очі світилися сріблом, а голос міг зупинити бурю. Він був не просто духом — він був хранителем часу, здатним бачити минуле і майбутнє Поділля.
Одного разу до берегів річки прийшли люди, шукаючи притулку. Вони принесли дари і звернулися до духів місцевості. Віннич з’явився їм у тумані, в образі старого чоловіка зі срібною бородою, і сказав:
«Я дарую вам землю, якщо ви шануватимете воду, небо і пам’ять. Назвіть це місце моїм іменем, і хай воно живе вічно.»
На тому місці люди збудували дерев’яну фортецю, а навколо — поселення. Вони назвали його Вінниця, на честь духа-хранителя. І з того часу, коли місто святкує свій день — у річці з’являється срібний туман, а вода стає дзеркальною, ніби сам Віннич дивиться на своїх нащадків.
Сьогодні Вінниця — перлина Східного Поділля, місто фонтанів, електротранспорту та культурної спадщини. Щороку в другу суботу вересня місто святкує свій День народження. У 2025 році Вінниці виповнилося 662 роки.
