Варангал – загадка часів. Кам’яні візерунки зниклої цивілізації.

Форт Варангал — приголомшлива спадщина загадково зниклої цивілізації. Фантастичні кам’яні візерунки форту Варангал викликають у дослідників здивування.

Варангал — невелике стародавнє місто на південному сході Індії, штат Телангана. З XII по XIV століття Варангал був столицею династії Какатіїв, (1083 —1323). Варангалом керували багато королів: Бета (Бетараджа) I, Махадева… і Рудрамадеві, єдина жінка — магараджа Держави Какатіїв в 1262—1289 роках.

Форт Варангал споруджено навколо невеликого озера, рівень води в якому раніше був значно вищим, про що свідчать високі береги, вздовж яких видно сліди сповзання великих гранітних блоків. Збереглися навіть залізні скоби, якими було скріплено блоки.

Документально підтверджено, що верхню частину стін форту Варангал добудовували у XII-XIII століттях за часів династії Какатіїв. Тоді ж і насипали два земляні кільцеві вали.

Чому це місце назвали форт – незрозуміло. Для фортифікаційного об’єкта не потрібні такі майстерно виконані візерунки, геометричні орнаменти, квадратні отвори, внутрішні прорізи в кам’яних колонах… І чим їх могли так майстерно виконати? Чим можна вирізати в базальті отвори із прямими кутами всередині?

Північна стіна складена із величезних, майже ідеально відшліфованих блоків. По всьому внутрішньому периметру стін є сходинки — деталь, абсолютно не властива оборонним комплексам. Тому є сумніви, що Варангал справді виконував функцію форту.

Цей район сейсмічно нестабільний, але завдяки особливостям кладки, сходи у Варангалі не зруйнувалися від землетрусів, а лише набули хвилеподібної форми. Підлога з гігантських, дивовижно порізаних плит теж не вписується в оборонні завдання форту.

Вражає велика кількість вишуканого різьблення по каменю та його бездоганне виконання. Площа покриття різьбленням колон із базальту величезна. На базальт нанесені складні орнаменти, кожен елемент є ідеальним, що вимагало від майстрів чималих зусиль і терпіння.

Складне і симетрично повторюване фігурне різьблення по каменю, в тому числі і по внутрішнім контурам, виконане начебто з однієї копії. Дрібні деталі різьблення відполіровані навіть по гострим кутам. Цікаві мотиви різьблення: 8-кінцеві зірки і квіти лотоса, що розпускаються в них… Складно уявити, якими інструментами виконувалася найскладніше, фігурне різьблення по базальту.

По всьому комплексу Варангала буквально розкидані фрагменти статуй, барельєфів, колон та архітектурних елементів із граніту та базальту. Складається враження, що така руйнація не є наслідок землетрусу, хоча тут вони нерідкі. Це більше схоже на результат потужного вибуху, що знищив майже всі будівлі, але дивним чином зберіг у цілості ворота та частину стіни. Хоча воронки, яка мала утворитися від вибуху такої потужності, у Варангалі немає.

На стелі біля одного з храмів висічено напис мовою телугу — дравідійська мова, поширена на півдні півострова Індостан. Це дарна царя династії Какатіїв, вона не свідчить про авторство споруд, а лише про наступність від попередніх поколінь.

Ворота, що з чотирьох сторін оточують комплекс, зроблені із сірого граніту. Їхня висота — 10 метрів. Навіщо робити такі високі ворота? Є версія, що це для того, щоб через них могла вільно проїхати людина верхи на слоні. Але зріст індійського слона не перевищує 3,5 метри.

Дивує, що при майже повному руйнуванні храмів і будов всередині комплексу, всі четверо воріт залишилися цілими і майже неушкодженими. За однією з версій, усі споруди цілеспрямовано зруйнували мусульманські завойовники. Іслам забороняє зображати живих істот: тварин, тим більше людей. А ворота вціліли через відсутність таких зображень. Але… на воротах залишилися недоторканими кам’яні зображення птахів, звірів та божеств.

Величезні гранітні «ящики», що чимось нагадують єгипетські саркофаги, довжиною близько 5 метрів, висотою та шириною близько метра, вирізані з цілісного шматка сірого граніту з характерними для мегалітичних споруд виступами босами, внизу. Який цілі служили «саркофаги» — невідомо…

На всій території Варангалу розкидано величезну кількість кам’яних деталей. Деякі з них вражають якістю виготовлення та оздоблення. Неможливо уявити, якими інструментами та за допомогою яких технологій це створювалося.

Колони з базальту та рожевого граніту (або пісковика) дуже складної форми. З трирівневою структурою поличок, ідеально відшліфованою і навіть відполірованою поверхнею.

Ідеальне, але не дзеркальне полірування колон, і при цьому повна відсутність рисок або слідів від інструментів, якими обробляли камінь. Дослідники припускають, що це машинна обробка.

Вражає уяву лінгам з базальту із дзеркальним поліруванням на постаменті із сірого граніту. Його вага приблизно 200-250 кг. Лінгам теж створює враження технологічного пристрою або його частини, а не предмета культу.

Архітектурні деталі, розкидані по всьому комплексу, створюють враження, що вони не тільки виготовлялися на якомусь обладнанні, а самі і є це обладнання. Або його імітація у камені. Наприклад, механізм ланцюгової передачі чи поворотний механізм, стилізований під орнамент.

Якими секретами володіли майстри і які інструменти були в їхніх руках? Невідомо… Цивілізація, яка мала ці знання, загинула, знищивши перед цим усі машини та інструменти.

Унікальні технології стародавніх будівельників вражають та захоплюють. Стародавні майстри застосовували невідомі нам технології, які включають як ручну, так і машинну обробку. Ці знання та інструменти нині втрачені чи цілеспрямовано знищені цивілізацією, яка ними володіла.