Криптографія. Єгипетські ієрогліфи. Книга Тота. Великі Аркани Таро.
В історії будь-якої науки є загадки, закодовані послання, інформація, прихована від сторонніх. Однією з найстаріших наук є криптографія, її історія налічує кілька тисяч років. Першим відомим застосуванням криптографії прийнято вважати використання спеціальних ієрогліфів близько 4000 років тому у Стародавньому Єгипті.
Елементи криптографії виявлено вже у написах Старого та Середнього царств, повністю криптографічні тексти відомі з періоду XVIII династії. Найдавнішим зашифрованим повідомленням, яке дійшло до нас, визнано напис, вирізаний на гробниці Хнумхотепа, приблизно 1900 року до н.е. у давньоєгипетському місті Менат-Хуфу на березі Нілу.
За єгипетськими віруваннями, той, хто читав написи на гробниці, сприяв вічному неземному життю покійного. Фактично це була головоломка, яка вимагала більше часу, ніж читання просто тексту, змушувала задуматися і викликала бажання розгадати прихований зміст напису. Але поступово багато записів починає переслідувати й іншу, важливу для криптографії мету – секретність.

Писемність Стародавнього Єгипту – ієрогліфіка було з часом забута. Навіть саме слово «ієрогліфіка» не єгипетського, а грецького походження означає «священні вирізані знаки». Самі єгиптяни називали своє письмо «маду нетчер» — «слова бога». У давнину вважалося, що ієрогліфи «говорять, вказують та замовчують». У них вкладалося потрійне значення: звичайне фонетичне прочитання для писемності, здатність символічно висловлювати думку на папірусі чи камені і езотеричне значення, відоме лише посвяченим жрецям, що зберігалося ними в секреті.
У єгипетській системі періоду Середнього царства було близько 700 ієрогліфів, деякі з них мали більше одного значення. Ієрогліфи вважалися символами таємного знання. При передачі знань учням, жреці єгипетських храмів не користувалися звичайними писемними знаками, а малювали символи, у які вкладали мислеформи та мислеобрази.
Після завоювання Єгипту (332 рік до н.е.) Александром Македонським у країні набув поширення грецький алфавіт, ієрогліфи були приречені на вимирання. До XVII століття, коли в Європі виник інтерес до культури Стародавнього Єгипту, ієрогліфи вже ніхто не вмів читати. Висувались навіть припущення, що це не більше, ніж «орнамент та прості прикраси» на стінах величних храмів та пірамід. Таким чином, давньоєгипетське письмо стало таємним, наче зашифрованим. Знадобилося близько двох століть досліджень ієрогліфів, щоб вони знову заговорили.
У 1798 році Наполеон висадився в Єгипті, а в 1799 році його солдати поблизу містечка Розетта (нині Рашид), що в дельті Нілу, неподалік від Александрії, знайшли Розетський камінь, який і став ключем для дешифрування ієрогліфів.
Розетський камінь є плитою з чорного базальту, яка тепер зберігається в Британському музеї. На плиті висічено три версії указу жреців, виданого в Мемфісі 196 року до н.е., за часів правління династії Птолемеїв від імені царя Птолемея V. Три варіанти тексту написані давньоєгипетськими ієрогліфами, демотичним письмом і однією з давньогрецьких мов — койне.
У 1814 році дослідженням написів Розетського каменя зайнявся англійський учений Томас Юнг. Він встановив зв’язок між ієрогліфічною та демотичною писемністю. Юнг остаточно довів, що в давньоєгипетські картуші вписані царські імена. Юнг припустив, що ієрогліфи, які передають царське ім’я Птолемей, яке має грецьке походження, записані в єгипетській мові фонетично: ієрогліфами, які передають лише звук, а не символ.
Честь остаточного дешифрування давньоєгипетського письма належить французькому історику та лінгвісту, засновнику єгиптології Жану-Франсуа Шампольйону. У 1800 році доля звела десятирічного Шампольйона з французьким математиком Жаном Батистом Фур’є, який як учений брав участь у єгипетському поході Наполеона. Фур’є познайомив юного Шампольона зі своєю колекцією єгипетських старожитностей. Бажання дешифрувати незрозумілі письмена визначило весь подальший шлях Шампольйона.

Лише через 20 років наполегливої праці Шампольйон отримав перший правильний результат, зумівши розшифрувати ім’я фараона Рамсеса II у картуші із храму Абу-Сімбел. Ім’я Птоломея V, написане в «картуші», а також знайдене в 1815 році на острові Філе, друге двомовне написання імен Птоломея та Клеопатри, дозволило Шампольйону дешифрувати перші давньоєгипетські ієрогліфи і започаткувати вивчення ієрогліфічного письма.

За уявленнями єгиптян, давньоєгипетська писемність перебувала під особливим заступництвом бога Тота — давньоєгипетського бога місяця, часу, мудрості, магії і писемності. Його наділяли епітетом «тричі великий». Таке звеличення перейшло пізніше на ототожненого з Тотом Гермеса, якого греки називали «Трісмегіст».
Тот був «писарем богів» — посередником між богами та людьми. Згідно з давньогрецьким філософом Платоном, Тот відкрив для єгиптян числа, геометрію, астрономію та літери. Легенди свідчать, що Тот володів таємним вченням, спадщиною цивілізації загиблої Атлантиди, він був автором 36 тисяч книг, присвячених магії, астрології, алхімії та медицині, найважливішою з яких є знаменита «Смарагдова скрижаль Гермеса», на якій нібито висічені знаки давньої мови Атлантів.
Згідно з легендою текст скрижалі був залишений Гермесом Трисмегістом на пластині зі смарагду в єгипетському храмі і виявлений Александром Македонським у могилі Тота, який був похований єгипетськими жрецями у Великій Піраміді Гізи. За однією з поширених версій тлумачення «Смарагдової скрижалі», на ній записаний рецепт алхімічної Великої Роботи, тобто рецепт отримання філософського каменю .
Дослідники вважають, що «Смарагдова скрижаль» — «Книга Тота» була написана на 78 золотих пластинах більше 10 тисяч років тому. Золоті таблички зникли, книгу кілька разів переписували на папірусах, копії яких знищували жреці, а пізніше – інквізиція.
За переказами, маючи «Книгу Тота», жреці та фараони набували величезної влади. Книга містила в собі таємницю могутності над світами, вона давала владу над землею, океаном та небесними тілами. З її допомогою можна було відкрити таємні способи спілкування, воскресати мертвих та впливати на інших людей.
Наприкінці XVIII століття французький учений, масон, окультист, астролог Антуан Кур де Жебелен висунув теорію, що у картах Таро укладені універсальні знання та секрети жреців Стародавнього Єгипту. До наших днів текст «Книги Тота» дійшов як карти Таро. Вважається, що 78 карт Таро походять від 78 золотих табличок, сторінок «Книги Тота», написаної Тотом — Гермесом. У переказах герметичних (езотеричних) орденів згадується про те, що 22 картини Старших Арканів ТАРО були зображені на стінах 22 кімнат єгипетського храму, в яких учні магів проходили посвяту в таємні містерії.
Володимир Шмаков у книзі «Священна книга Тота. Великі аркан Таро» (1916) писав:
«Зображене в символах, вчення про істину дійшло до нас у найдавнішому пам’ятнику думки людської, походження якої губиться в тумані століть. Цей пам’ятник є Священна Книга Тота, Великі Аркани Таро».