Теории

Нанотехнології стародавнього світу.


«Соняшникове поле» — створене дослідниками Китайського університету Гонконгу. У середині «квітки» нановолокна оксиду кремнію завтовшки близько 10 нанометрів.

Розвиток нанотехнологій розпочався в період Стародавньої Греції, коли основним питанням серед вчених було: «чи матерія є безкінечною і чи може нескінченно поділятися на менші частини або складатися з малих, неподільних частинок».

Префікс «нано» має грецьке походження від слова «гном» або щось маленьке і становить величину 10−9. Нанонаука вивчає структури і молекули, що мають розміри в діапазоні 1-100 нм. Для порівняння, одна людська волосина має товщину 60 нм, подвійна спіраль ДНК — радіус 1 нм.

Офіційним днем народження нанотехнологій вважають 29 грудня 1959 року. Цей день ознаменувався лекцією професора Каліфорнійського інституту, лауреата Нобелівської премії Річарда Фейнмана: «Як багато місця там, унизу…».

У своїй лекції вчений звернув увагу на можливість використання атомів як будівельних частинок. Головною тезою цієї лекції було з’ясувати…

«Чому б нам не написати всі 24 томи Британської енциклопедії на головку шпильки»?

«Квіти Пандори» створені дослідниками університету Вісконсіна, США

Люди здавна використовували нанотехнології. Той факт, що дрібні частинки різних речовин мають інші властивості, ніж ця ж речовина з більшими розмірами частинок, був відомий давно. Люди займалися нанотехнологіями і не здогадувалися про це. Секрети виробництва передавалися з покоління до покоління, проте причини унікальних властивостей матеріалів не досліджувалися.

Термін «нанотехнології» набув широкого поширення лише останніми роками. Приставка «нано», що означає одну мільярдну частину цілого, і терміни: «наночастинки», «наноматеріали», «нанотехнології» поширилися в науковій літературі порівняно недавно.

«Наноквітка» — нітрид індія, синтезований на кристалі сульфіду цинку, ширина «пелюсток» — кілька сотень нанометрів, товщина — пара десятків. Створено дослідниками Національного університету Тайваню.

Нанотехнології включають створення та використання матеріалів, пристроїв та технічних систем, функціонування яких визначається наноструктурою, тобто її впорядкованими фрагментами розміром від 1 до 100 нм (нанометр – одна мільярдна частка метра 10−9 метра).

Як виявилося в ході досліджень вчених, багато матеріалів, що давно використовуються людством, є саме «нанооб’єктами».

ПРИКЛАДИ СТАРОДАВНІХ «НАНОМАТЕРІАЛІВ» ТА «НАНОТЕХНОЛОГІЙ»

«КАСІЇВ ПУРПУР»

Одним із найдавніших прикладів нанотехнологій є кольорове скло, пофарбоване наночастинками металів, технологія отримання яких була відома ще в Стародавньому Єгипті.

Касіїв пупур — фіолетовий пігмент, що утворюється в результаті реакції солей золота з хлоридом олова. Його використовували для додання склу червоного кольору — скло «Gold Ruby». Названий на ім’я гамбурзького лікаря та алхіміка Андреаса Кассіуса (XVII століття).

Касіїв пурпур, введений у розплавлену скляну масу, дає чудово забарвлене рубінове скло, кількість золота, що при цьому витрачено, мізерно. Широку гаму кольорів, від фіолетового до жовтого, можна спостерігати в «Кассієвому пурпурі», що є наночастинками золота, розподіленими рівномірно в гелі олов’яної кислоти.

КЕРАМІКА ДЕРУТИ

Гончарі з італійської провінції Умбрія у XVXVI століттях використовували нанотехнології у промислових масштабах. Кольорова глазур на кераміці, якою славилися майстри міста Дерута, своїм блиском завдячує найдрібнішим металевим гранулам.

Серед зразків кераміки Дерути є предмети, вкриті райдужною чи металевою глазур’ю. Деякі сяють золотим блиском, інші переливаються, змінюючи свій колір під різними кутами. Це відбувається завдяки наявності у фарбі крихітних частинок металу розміром 5*10-9 – наночастинок.

СУСАЛЬНЕ ЗОЛОТО

Сусальне золото — найтонші (близько 100 нм ) листи золота, які зазвичай використовуються в декоративних цілях. Вони наклеюються на поверхню, створюючи враження, що предмет повністю виготовлений із золота.

Технологія виготовлення сусального золота, товщина найтонших листів якого знаходиться на рівні 100 нанометрів, дійшла до нас майже в незмінному вигляді. Позолочення сусальним золотом вважається найдавнішим способом золочення. Він був відомий ще 2500 р. до н.е. в Єгипті, Індії, Китаї та Греції.

Мистецтво виготовляти із золота найтонші листки згадує ще Гомер, а Пліній уточнює, що одна унція золота дає 750 квадратних листків завширшки чотири пальці.

ДАМАСЬКА СТАЛЬ

Дослідження у сфері нанотехнологій дозволили з’ясувати, що у виробництві дамаської сталі застосовувалися вуглецеві наноструктури.

Аналіз знімків дамаської сталі, розчиненої в соляній кислоті, проведених за допомогою електронного мікроскопа, показав схожість структури сталі із сучасними вуглецевими нанотрубками.

Європейським майстрам вдалося освоїти технологію отримання багатошарового візерункового дамаску за близькосхідною технологією тільки до початку XVII століття, а за якістю «східний» Дамаск, зроблений у Європі, зрівнявся з азійським лише в XVIII столітті

ФАРБА ДЛЯ ВОЛОССЯ

Дослідження поховань у Стародавньому Єгипті показали, що нанотехнології застосовували для фарбування волосся у чорний колір. Група дослідників не лише вивчила зразки волосся із давньоєгипетських поховань, але також у серії експериментів відтворила давню технологію фарбування.

До цього вважалося, що єгиптяни використовували переважно натуральні рослинні барвники — хну та басму. Однак виявилося, що в чорний колір волосся фарбували пастою із вапна, оксиду свинцю та невеликої кількості води. У процесі фарбування виходили наночастинки галеніту (сульфіду свинцю) розміром до 5 нанометрів.

Археологічні дослідження поховань на території давньої Греції, Китаю та інших країн також підтверджують використання аналогічного складу фарби для волосся.

Знаменита блакитна фарба Майя, що зберегла свою яскравість до наших днів, виходила шляхом змішування частинок органічного (дерево індиго) та неорганічного (глина) походження. Органічні барвники, як правило, легко руйнуються, однак у цьому випадку союз із неорганічними наноструктурами забезпечив їм добрий захист.

ЧАША ЛІКУРГА

Кубок Лікурга є визнаним одним із найстаріших синтетичних наноматеріалів.

Кубок Лікурга — давньоримська скляна чаша IV століття н. е., зроблена з дихромічного скла, яке забарвлюється у різні кольори в залежності від того, як через нього проходить світло: скло набуває червоного кольору в наскрізному світлі, і зелено-сірого — у відбитому.  Проведений аналіз цього скла показав, що воно містить металеві наночастинки з середнім діаметром близько 40 нм. У своєму складі ці наночастинки мають 70 % срібла і 30 % золота.

Чаша названа так тому, що вона зображує міф про царя едонів Лікурга, обвитого виноградною лозою. Позолочений срібний обід і ніжка, ймовірно, були додані наприкінці 1700-х років.

ВІТРАЖІ ХРАМІВ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ

Виготовлення кольорового скла в епоху Відродження для вітражів соборів та палаців – теж нанотехнології. Вчені вважають, що вітражі були не лише витворами мистецтва, а й фотокаталітичними очищувачами повітря, що видаляють органічні забруднення. Каталізаторами служили наночастинки золота.

Грецький філософ Демокріт вперше вжив слово «атом» (неподільний), написавши «Світ складається з атомів». Це сталося 2400 років тому. Фактично його вважають прабатьком, який стояв біля витоків фундаментальних основ сучасної нанотехнології.


Valentina Zhitanskaya

Моє ім'я – Валентина Житанська. Сайт https://zhitanska.com/ створено 20.08.2009 року. На моєму сайті ви знайдете: * теорії, гіпотези, думки вчених та езотериків про будову Всесвіту, історію та майбутнє Землі; * про існування у минулому на Землі високорозвинених цивілізацій; * міфи та легенди стародавніх народів; * езотеричні вчення та таємні знання. * e-mail для контактів: [email protected]

Добавить комментарий

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.