Києво-Печерська Лавра – таємниці історії.
КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА
Києво-Печерська Лавра — один із перших за часом заснування монастирів Київської Русі. Князь Святослав II Ярославович подарував монастирю плато над печерами, де пізніше виросли чудові кам’яні храми, прикрашені живописом, келії, вежі фортеці.
Одні з найдавніших і найменш вивчених підземних споруд Київської Русі – лабіринти Києво-Печерської лаври. Офіційний відлік часу їх виникнення ведеться від знаменитої «Повісті минулих літ», де йдеться про те, що в літо 6559-е (1051 від Різдва Христового) ченець Антоній, що повернувся з Афона, оселився в маленькій печерці.
Співзасновником монастиря вважається один із перших учнів Антонія — Феодосій.
З того часу над дніпровськими кручами пролетіли віки, тут склалася історія народів і держав, а маленька печерка перетворилася на Лавру – найбільшу православну святиню, повну таємниць та чудес.
Наприкінці позаминулого століття прочани з придніпровських сіл ходили до Києво-Печерської лаври пішки за сотні кілометрів. Ішли босоніж, з взуттям через плече. І лише при вході в Лавру взувались. Адже їх чекала зустріч не лише з кам’яним дивом, а й зі святими.
Ближні та Далекі печери Лаври на березі Дніпра розділені між собою яром та хребтом гори. У печерах Лаври спочивають нетлінні мощі печерських подвижників. У Лаврі похований Петро Столипін.
У Ближніх печерах Лаври знаходяться мощі 79 канонізованих святих, серед яких Нестор Літописець (автор «Повісті минулих літ»), іконописець Аліпій Печерський, останки епічного героя Іллі Муромця.
Ширина Ближніх печер 1,5 метра, висота — 2,5 метра. Загальна довжина підземних коридорів Ближніх печер становить 383 метри. У Далеких печерах Лаври знаходяться мощі 49 святих. Загальна довжина підземних коридорів становить 293 м, варязьких — 200 м.
За переказами, на Київських пагорбах колись жили розбійники-нормани — вікінги, які грабували купецькі судна, що пропливали Дніпром. У цих місцях проходив знаменитий торговий шлях «З варягів у греки». Нормани ховали награбоване в печерах, і через кілька століть, коли з’явився монастир, його мешканці шукали, і навіть знаходили тут розбійницькі скарби.
ВЕЛИКА ЛАВРСЬКА ДЗВІНИКА
Існує легенда про будівництво Великої Лаврської дзвіниці. Дзвіницю зводили 12 братів-будівельників. Споруджували вони її, а вона все йшла в землю. Скільки не укладають цегли, а стіни поринали в землю. Так поголос пояснював наявність порожнеч, придатних для житла, під монастирем. А як поставили хрест під куполом, так і почала дзвіниця виходити із землі. Зібралися люди, завмерли у німому захопленні перед дивом, як на великому святі. Так ні, якась баба крикнула: «Оце так! Так можна й до неба добратися…» За цих слів і припинила дзвіниця з землі виходити. Що сталося, ніхто не знає.
Втім, не знають точно і багато іншого. Коли було закладено монастир, коли розпочалося будівництво храму, з якими конкретними цілями будувалися печери? Але одне очевидно: серед усіх православних монастирів Лаврська дзвіниця – одна із найвищих, її висота – 96,5 метрів.
Дзвіниця була зведена у 1731—1745 роках за проектом архітектора Готфріда Йоганна Шеделя. За контрактом Шедель мав збудувати її за три роки, проте будівництво тривало набагато довше. Воно поглинуло всі резерви, а також спричинило зупинку будівництва інших об’єктів Лаври.
При зведенні дзвіниці було використано близько п’яти мільйонів цегли різної форми та розмірів. Високохудожня кераміка виготовлялася на лаврських цегельнях.
Дзвіниця є восьмигранною чотириярусною вежею з позолоченим куполом. Діаметр основи дзвіниці становить 28,8 м, товщина стін першого ярусу – 8 метрів. В даний час вона нахилена на 62 см у північно-східному напрямку.
За словами Шеделя, дзвіниця «унікальна в Європі, іншої такої немає». У ній розміщено 13 дзвонів сумарною вагою 6000 пудів, найбільший із дзвонів важить 1636 пудів. Щоб піднятися на її вершину, необхідно подолати 374 ступені. Дзвіницю видно здалеку, за 25-30 км від міста.
ПЕЧЕРИ ЛАВРИ
За переказами, київські лабіринти проходили під Дніпром та навіть пов’язували місто з багатьма населеними пунктами Київської Русі. Але легенди легендами, а ось що свідчать факти, які відображені у вигляді карт.
Перші графічні зображення (графічні, а не картографічні) лаврських печер з’явилися наприкінці XVI ст. Вони представлені ілюстраціями на полях рукопису львівського купця М.Грюневега, який побував у Лаврі 1584 року. Прості дотепер малюнки несуть, проте, дуже цікаву інформацію — на них зображено вхід у найдавнішу частину підземелля, укріплену дубовими палями. Цей давній вхід досі не знайдено, незважаючи на зусилля істориків та спелеологів.
За твердженням Грюневега, природна печера тягнеться на 50 німецьких миль (німецька, або географічна миля: 1 миля = 1/15° екватора = 7420 м), підземні галереї є заплутаними, хитромудро переплетеними ходами заввишки в зріст людини.
Перша справжня карта печер була складена ченцями Лаври понад 300 років тому. Її автори створили цілу систему умовних позначень, зобразили всі елементи катакомб у правильних пропорціях, що дозволяє легко зіставити частини печер, що збереглися до сьогодні, зі стародавніми. І ось перша загадка. На карті зображено дві печери – легендарні ходи, що йдуть за Дніпро, але… шлях їм перегороджує не річка, а рамка карти…
У книзі Супруненко Ю. «Підземний світ. Енциклопедія» згадується про середньовічних письменників Флоріє і Целлоріє, які ще у ХVI столітті описували лаврські катакомби, викладені листами кованої міді. Можливо, ці галереї справді існують?
Легенди про скарби в лаврських печерах народилися разом із заснуванням монастиря. Свідчення, що підтверджує народну поголоску, можна знайти в «Києво-Печерському патерику» та в «Слові про святих преподобних отців Федора та Василя». Там говориться, що чернець-затворник на ім’я Федір жив у печері, відомої як Варязька чи Розбійницька. Якщо вірити легенді, то в цій печері ховали награбоване добро вікінги-варяги, які грабували торгові судна, що йшли «З варяг у греки». Багато хто намагався відтоді знайти ці скарби. Але безуспішно. Можливо, печери Києво-Печерської лаври і донині таять у собі незліченні скарби варяг? Але чи дозволять самі печери їх знайти?
Сьогодні вхід до Варязьких печер, розташований на схилі Дніпра, закладений цеглою та зацементований. Занедбані лабіринти поєднуються з Далекими печерами Києво-Печерської лаври, і деякі коридори не використовуються дуже давно через обвали. За офіційною версією, у підземеллі дуже слабке склепіння, яке може обрушитися будь-якої миті. Проте, за словами лаврських священиків, Розбійницькі печери були закриті у 1091 році, оскільки ще в ті часи вони вважалися небезпечними, у них постійно зникали люди – надто багато ходів та галерей.
Багато загадок та таємниць Києво-Печерської лаври все ще не розгадані. Закриті ходи лаврських печер огорнуті містичною таємничістю. Ченці не заперечують присутність надприродного та потойбічного в печерах Лаври.
Існує легенда, що втрачена бібліотека Ярослава Мудрого — легендарне зібрання книг та документів, яке належало Великому князю київському Ярославу Мудрому, зберігається саме в лаврських лабіринтах.
Можливо, одного разу печери Києво-Печерської лаври все ж таки відкриють таємниці, глибоко замуровані у своїх надрах?
У 1990 році Києво-Печерську лавру було внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
