Сліди ядерної війни «богів»: Мохенджо-Даро, Телль-ель-Хаммам, Барабар, Саксайуаман.
За відомостями давньоєгипетського історика і жреця Манефона, безпосередньо перед династичним правлінням, яке виникло на рубежі IV-III тисячоліть до нашої ери, Стародавній Єгипет пережив 350-річний «Період Хаосу». Що це за події? І чи тільки Єгипту вони торкнулися? Адже в період V-III тисячоліття до нашої ери без видимих причин гине й давня індійська культура Хараппі та Мохенджо-Даро. Гине без залишку…
Чи міг розквіт стародавніх культур бути обірваний ядерною війною «богів»?
МОХЕНДЖО-ДАРО
У 1922 році індійськими археологами на одному з островів річки Інд були виявлені руїни стародавнього міста, яке назвали Мохенджо-Даро, що в перекладі з синдхи означає «Пагорб мертвих». Руїни було вперше детально досліджено у 1920-х роках експедицією британського археолога Джона Маршалла.
У цьому регіоні виявили й інші аналогічні поселення, які історики об’єднали в єдину «Індську або Хараппську цивілізацію», центр якої знаходився в давньоіндійському місті Хараппа з чисельністю жителів близько 80 тис. осіб. Що спричинило загибель хараппської цивілізації, вчені не знають досі.
Андрій Скляров у книзі «Населений острів Земля» писав, що в 1979 році англієць Девід Девенпорт (дослідник культури та мов Стародавньої Індії) та італієць Етторе Вінченті оприлюднили версію про те, що Мохенджо-Даро загинув внаслідок потужного вибуху, що нагадує ядерний.
Як один із речових доказів дослідники наводили «чорне каміння», яким було усіяно вулиці міста. У Римському університеті та в лабораторії Національної ради досліджень (Італія) були проведені аналізи цих зразків, які показали, що «чорне каміння» – це уламки глиняного посуду, що спеклися при температурі близько 1400-1600 градусів за Цельсієм, а потім затверділи. Така температура не могла виникнути під час звичайної пожежі. Тим більше, на відкритому просторі вулиць, де були підібрані досліджені зразки.
У ході огляду руїн міста дослідники дійшли висновку, що є чітко окреслена область — епіцентр, в якому всі будівлі начебто зметені якимось шквалом. При цьому руйнування від центру до периферії поступово зменшуються і максимально збереглися будови на околиці. Загалом картина нагадує наслідки атомних вибухів у Хіросімі та Нагасакі.
Висунута версія загибелі Мохенджо-Даро підтверджується і древнім індійським епосом «Махабхарата», де можна знайти опис битви, в ході якої було зроблено якийсь «вибух», що викликав «сліпуче світло, вогонь без диму», при цьому «вода почала кипіти, а риби обвуглилися».
Чи могла бути атомна зброя у хараппської цивілізації? Звичайно, ні. Адже між простими ариками з міською каналізацією та ядерними технологіями – ціла прірва. Хто міг п’ять тисяч років тому виготовити на Землі ядерну бомбу? Можливо, Мохенджо-Даро набагато старший, ніж його датує академічна наука?
У книзі Миколи Жирова «Атлантида — Основні проблеми атлантології» розповідається про те, що Мохенджо-Даро спочатку датували ближчим від реального віку – 10 тис. років. Ядерна катастрофа на рубежі після потопу ~10400÷10350 до нашої ери перекинула людство у новий кам’яний вік, до 3102 до нашої ери. Можливо, це був «Період Хаосу», описаний Манефоном?
ТЕЛЛЬ-ЕЛЬ-ХАММАМ
Одним із останніх сенсаційних відкриттів археологів стало повідомлення про те, що 3,5 тисячі років тому вибух метеориту в атмосфері знищив два великі міста на Близькому Сході. За словами археологів, знайдено докази того, що нібито удар із космосу знищив біблійні міста Содом та Гоморра у долині річки Йордан.
Американські вчені стверджують, що місто Телль-ель-Хаммам, яке знаходилося на території сучасної Йорданії, в епоху свого процвітання стало жертвою катастрофи — в 1650 році до нашої ери над ним вибухнув метеорит, який можна порівняти за розмірами з Тунгуським. Його ударна хвиля також знищила сусіднє місто Єрихон.
Потужність вибуху склала приблизно 15 мегатонн у тротиловому еквіваленті — це в тисячу разів потужніше за вибух атомної бомби в Хіросімі. Крижаний астероїд (або комета) увійшов в атмосферу на швидкості близько 61 000 кілометрів на годину і вибухнув на висоті близько 4 кілометрів. Повітря розжарилося до 1500-2000°C і перетворило місто на одну суцільну пожежу — глина і метал почали плавитися.
Альтернативні історики висувають версію загибелі Телль-ель-Хаммама внаслідок ядерного вибуху, як і версію загибелі Мохенджо-Даро в період V-III тисячоліття до н.е.
На цій території археологи знаходять свідчення культур із різних історичних епох. Але один шар, який відноситься до бронзового віку, привернув увагу археологів тим, що в ньому знайшли обвуглені та розплавлені кераміку та будівельні матеріали. Усе це свідчило про аномально високу температуру. Доказ вибуху в Телль-ель-Хаммамі також знайшли в результаті аналізу ґрунту, де були виявлені сферичні утворення, багаті на залізо і кварц.
Вчені сперечаються, чи Телль-ель-Хаммам є біблійним містом Содом. Але відкриття цікаве навіть задля підтвердження історичності біблійного сюжету. Найважливіше те, що стало зрозумілим: людські поселення вже знищувалися вибухами мегатонних потужностей.
БАРАБАР
Печерний монастир Барабар — найдавніший в Індії. Печери, вирубані (?) у скелі, датуються часом великої імперії Маур’єв. Вони споруджувалися під час правління імператора Ашоки.
Найдивовижніше в печерах Барабар — це не їх унікальна давнина, не приналежність до загадкової секти адживіків, заснованої Макхалі Гошала — сучасником Гаутами Будди, а геометрія приміщень і вражаюча якість ідеально відполірованих гранітних стін і склепінь правильної напівкруглої форми.
Альтернативні історики вважають, що Барабар – бомбосховище, у якому люди рятувалися під час ядерної війни.
САКСАЙУАМАН
Неподалік Куско на висоті понад 3,5 тисячі метрів над рівнем моря знаходиться один із найбільш вражаючих археологічних комплексів під назвою Саксайуаман, що в перекладі з мови американського індіанського народу кечуа означає «ситий сокіл». «Візитною карткою» Саксайуаман є три яруси зигзагоподібних стін завдовжки 300 метрів та загальною висотою понад 15 метрів.
Саксайуаман, судячи з усього, настільки давня споруда, що інформацією про реальних творців зигзагоподібних стін не володіли навіть інки.
Історики стверджують, що Саксайуаман є фортецею, створеною інками для захисту столиці своєї імперії. Історикам не вистачає фантазії, щоб уявити, за допомогою яких технічних засобів наші предки вирубали, перевезли та у віддаленому місці опрацювали монолітні кам’яні брили оборонної споруди.
Зигзагоподібні стіни збудовані з величезних блоків, які доставлялися пересіченою гірською місцевістю з каменоломень, віддалених на відстань у кілька десятків кілометрів, причому доставка великих блоків мала масовий характер. Вага кам’яних брил нижнього ярусу становить кілька сотень тонн, вага найбільшого блоку, що сягає понад 8 метрів заввишки, оцінюється приблизно 3500 тонн. Величезні блоки з андезиту – дуже твердого та складного в обробці матеріалу, утворюють полігональну кладку з припасуванням каменів один до одного без будь-якого розчину.
У кладці нижнього ярусу стін Саксайуамана, в місцях, що відповідають «вістрям зубців», поставлено найбільше каміння. Будівельники чогось посилили величезними монолітами «зубці» саме в центральній частині стіни. Навіщо? Одна з версій альтернативних істориків: така форма стін зручна для того, щоб зменшити вплив на неї, наприклад ударної хвилі. Можливо, стіни Саксайуамана приймали він ударну хвилю, що виникала під час вибуху, і знижували її вплив?
Залишається загадкою, що могло породжувати ударну хвилю, і звідки вона приходила? Дослідники запропонували версію, що це могла бути ударна хвиля, що виникала при старті ракет або якихось інших літальних апаратів, що піднімалися в повітря з відкритого простору навпроти стін Саксайуамана, на якому сучасні індіанці досі проводять свої культові заходи.
Андрій Скляров висував версію, що Саксайуаман побудований стародавньою високорозвиненою цивілізацією зовсім не як фортеця, а як полігон, на якому проводилися вибухи – випробування якоїсь зброї. Причому якщо враховувати розміри вирви, то потужність відповідного вибуху виявляється цілком порівнянною із вибухом ядерної бомби.
У текстах шумерських, індійських легенд та переказів йдеться про те, що боги безперервно конфліктували між собою за владу над окремими містами та цілими країнами. Тексти «Махабхарати» вказують на те, що за всіма ядерними війнами стояли боги, котрі воювали між собою за верховну владу серед богів.
Якщо у давнину мала місце війна із застосуванням ядерної зброї, то це мало призвести до сплеску вмісту радіовуглецю в атмосфері Землі. Такий сплеск неминуче мав відбитися у датування знахідок, спотворюючи результати датування у бік «омолодження» об’єктів. Таким чином, дивний «провал» у статистиці артефактів може бути наслідком та свідченням ядерної війни «богів».
