Тераси інків у Перу. Загадки Морая, Пісака, Мачу-Пікчу.

У стародавніх легендах і переказах усіх регіонів стародавнього землеробства йдеться про те, що землеробство людям дали деякі «боги». Кукурудзу до Мексики приніс великий бог Кетцалькоатль. Осіріс дав культуру землеробства народам Ефіопії та Єгипту. Шумерів долучали до сільського господарства Енкі та Енліль – боги, що спустилися з небес і принесли їм насіння пшениці та ячменю. Китайцям допомагали в освоєнні землеробства «Небесні Генії», а в Тибет «Владики Мудрості» принесли фрукти та злаки, невідомі до того на Землі. Той самий мотив звучить і Перу – тут людей землеробству навчав бог Віракоча.

Тераси Морая

У перуанських Андах неподалік міста Куско і руїн Мачу-Пікчу знаходиться Священна долина інків — Долина Урубамби. Одне з найзагадковіших та найцікавіших місць у Священній долині Інків — гігантські тераси Морая у формі концентричних кіл та еліпсів.

За своєю будовою споруда нагадує амфітеатр. Відстань від центру до найвищої тераси становить близько 150 метрів, висота одного рівня сягає 2–2,5 метра. Вражає ідеальна форма кіл. Кожна терасна платформа укріплена стінками з довгастого каміння. Між рівнями зроблено кам’яні сходи.

У Мораї 4 багатоповерхові «кола» терас, найглибший — 37 метрів. Сучасні вчені виявили, що на кожному «поверху» — свій мікроклімат, який створюється завдяки глибині «криниці» та її розташування щодо Сонця. Температура на верхній терасі може відрізнятися від температури на нижній на 15°C, навіть рівень вологості змінюється від тераси до тераси. Ще 6 терас у вигляді еліпсів оточують концентричний центр.

Мета створення гігантських сходів однозначно не з’ясована, існує низка теорій та гіпотез щодо призначення концентричних терас, розташованих у «серці» Священної долини. Офіційна теорія свідчить, що комплекс кругових терас був при інках своєрідною сільськогосподарською лабораторією, де досвідченим шляхом підбиралися найкращі умови для вирощування різних культур. Можливо… оскільки, за деякими оцінками, приблизно 60% продовольчих зернових культур у світі народжені в Андах, включаючи 20 сортів кукурудзи, а також десятки видів картоплі.

Аналіз узятих з терас зразків показав, що родючий ґрунт був завезений сюди з інших регіонів Перу — із субтропічних районів, джунглів та андських передгір’їв. Як і в багатьох інших поселеннях інкської цивілізації, у Мораї існувала складна система сільськогосподарської іригації. Ще одна загадка: як працював дренаж для води, що тече через акведуки?

Вчені вважають, що терасні технології, поряд із постійною системою зрошення, відбором насіння та винаходом календаря для посадки та збирання врожаю, забезпечували інкам ідеальні умови для вирощування генетично модифікованої їжі. Але це лише припущення та ще одна загадка інків.

Чокекірао

Типові тераси інків є найбільшими спорудами міста Чокекірао — одного з найбільш важкодоступних пам’яток часів інків у перуанських Андах. Місто вражає незвичайною архітектурою, кам’яними терасами та грандіозністю споруд. У перекладі з мови американського індіанського народу аймара Чокекірао означає «Золота колиска». За архітектурою та плануванням місто нагадує Мачу-Пікчу, і в літературі називається його «сестрою».

Чокекірао практично не досліджений і не розкопаний. Місто майже не доступне для туристів та дослідників. До нього можна дістатися лише пішки. Піший маршрут до Чокекірао за рівнем складності набагато перевершує знамениту «Стежку Інків до Мачу—Пікчу». Довгий час Чокекірао манив до себе шукачів скарбів через давню легенду про незліченні скарби інків, захованих у руїнах. Але скарби не знайдено й досі.

Мачу Пікчу

113 років минуло з того часу, як американський дослідник Хайрам Бінґем відкрив світові «Стару вершину» — Мачу-Пікчу — саму неприступну з усіх фортець. Досі дослідники не отримали відповіді на запитання: який справжній вік Мачу-Пікчу, як спочатку називалось місто, хто його побудував, чому і для яких цілей воно було побудовано на важкодоступному гірському хребті, хто спочатку жив у цьому місті, чому воно було покинуто і куди зникли скарби Мачу Пікчу?

Мачу-Пікчу побудований на вершині гірського хребта, на висоті 2450 метрів над рівнем моря, та 700 метрів над долиною річки Урубамби в Перу. На штучних терасах височіють 92 будівлі. Для того, щоб будувати в такому недоступному місці, потрібна була неймовірна майстерність.

За руїнами Мачу-Пікчу височить гора Уайна-Пікчу, вкрита терасами, під час будівництва яких використовувалися гігантські блоки, деякі вагою до 200 тонн. Неможливо уявити, як це каміння доставлялося на таку висоту інками, які не знали колеса.

Пісак

У Священній долині інків біля річки Урубамба, розташований ще один вражаючий археологічний об’єкт Перу — стародавнє місто і фортеця інків — Пісак. Багато хто по праву вважає Пісак другим Мачу-Пікчу, який не поступається у своєму інженерному розмаху фортеці Ольянтайтамбо. Писак вражає уяву своїми розмірами, мегалітами та рівними геометричними терасами. У Пісаку можна зустріти кам’яну кладку, якість якої можна порівняти з Саксайуаман і Коріканча в Куско.

Однією з головних визначних пам’яток Пісака є його знамениті тераси, що оперізують схили гір. Безпосередньо на території Пісака тераси занедбані, але в інших місцях Перу вони досі використовуються у сільськогосподарських цілях. Вирощували свій урожай на терасах також інки, коли конкістадори вторглися до Південної Америки. Це знайшло свій відбиток у хроніках на той час. Тому історики заявляють, що тераси вигадали індіанці.

Проте, створення терас інками викликає сумніви. Створення терас — дуже складна справа, потрібно звести вертикальні стінки, створюючи кам’яну кладку, засипати тераси землею. Якщо підсумувати довжину терас по Перу – вийдуть десятки тисяч кілометрів. Титанічна праця!

Масштаби робіт із створення «інкських терас» дозволяють припустити, що навряд чи їх можна зарахувати до періоду Інкської цивілізації. Можливо, вони придумані зовсім не інками, а стародавньою високорозвиненою цивілізацією?!

Невипадково Хайрем Бінгхем писав про Мачу-Пікчу:

«…дивлячись на «житло бога Сонця», відчуваєш захоплення від виявлення масивних кам’яних споруд минулої раси, що нагромадилися на вершину навислих скель…»